– Я люблю і поважаю дядька Петра, але мамо, зрозумій, у мене своя сім’я, і мій чоловік проти, – каже мені донька.
Марину свою я розумію, вона не зобов’язана жити з дядьком, але і рідного брата я не можу на вулицю вигнати.
Ми з Петром з двійнят, тому між нами завжди був особливий зв’язок. В дитинстві ми жили дуже бідно, нас мама сама ростила, бо батька рано не стало, тож ми з братом звикли ділитися останнім шматочком хліба.
І так було все життя. І хоч зараз нам по 60 років, але нічого не змінилося.
Я першою вийшла заміж, стала жити біля мами. Ми з чоловіком відразу почали господарювати, хотіли наш будинок трохи до ладу привести, але справа рухалася повільно, бо для цього були потрібні гроші, яких у нас не було.
Згодом одружився і брат. Петро став жити у своєї дружини в сусідньому селі. Спочатку у них було все добре, донечка народилася. І в мене теж донечка була.
Дружина Петра не дуже любила нашу родину, тому ми до них не часто в гості їздили, і вона до нас теж, але з братом я постійно зустрічалася.
Він мені ніколи не скаржився, та я сама бачила, що живеться йому не дуже добре. Був такий період, що він на заробітки в будівельній бригаді їздив, і за ці гроші він на подвір’ї тещі звів доволі великий будинок.
Коли моя донька підросла, я поїхала на заробітки в Італію, і стала своєму чоловікові гроші висилати, щоб будинок нам збудувати. За 8 років я впоралася, але чоловік так і не встиг пожити в новій хаті, на жаль, його раптово не стало.
Але донька якраз заміж вийшла, привела чоловіка додому, то вже зять став господарювати. Вадим мені сподобався, він надійний і розумний, а ще – господар добрий, тож я всі гроші йому і доньці передавала завжди, а вони вже самі вирішували, на що їх витратити.
10 років тому брат мені зателефонував в Італію і розплакався, я вперше чула, як Петро плаче. Він сказав, що у його дружини з’явився інший чоловік, і вона подає на розлучення.
Щоб заспокоїти брата, я запропонувала йому їхати до мене в Італію. Так Петро опинився в Римі. Я тут йому і з роботою допомогла, і з житлом. Ми вирішили, що він буде працювати і собі на квартиру назбирає.
Рік тому його донька йому зателефонувала, і стала скаржитися, що мама їй з чоловіком життя не дає, і що їм треба окремо жити. І мій брат, добра душа, віддав всі гроші, які мав, доньці, щоб вона собі квартиру купила.
Я коли про це дізналася, то за голову вхопилася, але вже було пізно. Петро мене запевнив, що якщо він заробив на одну квартиру, то заробить і на іншу.
Та людина планує одне, а життя має свій сценарій, як правило, інший. Захворів мій брат, треба було додому повертатися. А повертатися то нема куди, бо в будинку живе його колишня дружина з своїм чоловіком, а в квартирі – донька з зятем і двоє онуків.
У мене будинок великий, і літня кухня є, тому я і привезла брата до себе додому. Але моя донька не зраділа появі дядька, вона сказала, що проти того, щоб мій брат жив з ними.
– У дядька Петра своя донька є, от нехай він з нею і живе, – заявила мені моя дитина.
Я не знаю, що мені робити. Шкода мені брата, який через свою легковажність залишився на старість без нічого. У зараз нікого немає крім мене. Рідна донька практично відмовилася від батька.
Як мені бути? Що робити? Ну не виганяти ж мені брата на вулицю, адже йому допомога потрібна.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
