Так вже вийшло, що я вже 4 роки живу у цивільному шлюбі.
Раніше ми з Оленою планували створити сім’ю і народити дітей, але фінансове становище нам цього не дозволяло, на жаль, і ми вирішили не поспішати у цих справах, а чекати кращих часів і будувати своє майбутнє.
А ось останні пів року я помітив, що мої почуття до неї суттєво стихли.
Мені з Оленою комфортно, як з другом, або родичем, але таких почуттів, як раніше я до неї більше не відчуваю.
Сам не розумію, коли відчув такі зміни.
А вже в останні кілька місяців наші відносини різко погіршилися.
Мені здається, що Олена відчула те, що я її розлюбив: часто сперечається зі мною і ображається без приводу. Кілька разів ми розмовляли про те, щоб розлучитися, але мене хвилює один момент.
Вся справа в тому, що всі ці роки ми жили в її квартирі, вона належала лише Олені.
Так як раніше я думав, що проведу тут все наше сімейне життя, я вклав в її оселю дуже багато своїх грошей, про що в підсумку пошкодував дуже. Адже це був дуже суттєвий вклад, мені це коштувало чимало грошей.
Так як ми обоє любимо комфорт розраховували на своє майбутнє в достатку, квартира була відремонтована найкращим чином.
Щоб обробка прослужила десятиліття, я не економив і не шкодував нічого зовсім ні на матеріалах, ні на майстрах, підшукував усе найкраще.
У всьому підсумку на ремонт пішло ціле багатство – мені довелося продати машину, яка мені дісталася у спадок, і докласти взяту в кредит суму.
Моя цивільна дружина в ремонт своєї квартири майже нічого не вкладала, правду кажучи: вона сказала, ніби в той період у неї не було грошей, і запропонувала, щоб я сам купив нові меблі та хорошу техніку.
Я не відчув нічого поганого в тому, і погодився купити все, що потрібно, адже сподівався, що ми з нею одружимося і будемо жити вдвох.
Те, що це була жіноча хитрість, я зрозумів тільки коли мова зайшла про розставання.
Лише зараз збагнув, що Олена мабуть спеціально підлаштувала все так, щоб у мене не було шансу забрати вкладені в її житло гроші свої власні.
Адже навіть якщо б я вклав гроші в меблювання, то потім міг би продати куплені речі, повернувши частину суми або забрати щось необхідне з собою.
Тепер же Олена говорить, що виставить мене за двері з тим, з чим я до неї прийшов, тобто без гроша в кишені. Адже я прийшов дійсно без нічого, хоча потім гроші заробляв гарні, за що ми й жили.
Я й правда хочу скоріше почати нове, вільне життя, але мені не дає спокою той факт, що мене ось так легко позбавили великої суми грошей, адже назад мені ніхто нічого не поверне. Хочеться хоч якось компенсувати свої збитки.
Звісно, добре, хоча б вистачило розуму не робити цій жінці дорогих подарунків, а то моя чоловіча гордість постраждала б ще сильніше.
Зараз ми все ще живемо разом, я поки не знаю, як вирішити це питання і бути далі, сперечаємося постійно, як кішка з собакою, і спимо в різних кімнатах.
Вона вже сама часто натякає, що було б краще, якби я просто пішов, але гроші за дорогущий ремонт повертати не хоче. Вже були натяки на те, що, якщо по-доброму не розлучимося, вона виселить мене через суд.
Як компроміс, Олена пропонує повернути мені частину вкладених грошей, коли її фінансове становище поліпшиться і їй буде легше.
Я їй не вірю, але і ніякої альтернативи цьому не бачу. Потрібно було перед тим, як що-небудь для неї робити, просити боргову розписку. Зараз, напевно, вже нічого повернути не вийде. Хіба вже пізно?
Фото ілюстративне.