Я нещодавно вперше стала мамою, народила синочка.
Все б наче нічого, я дуже щаслива матуся, але життя принесло мені чудовий подарунок.
Але я зараз зовсім немолода, адже мені вже 43 роки.
Сьогодні я дійсно вважаю, що це трохи пізно й дуже важко мені вже справлятися з усією роботою і обов’язками, які у мене з’явилися.
В мене вже було двоє дітей – дві чудові донечки.
Ці діти у мене ще з першого шлюбу.
З моїм першим чоловіком разом ми прожили в шлюбі майже 10 років, все було добре, до того моменту, поки я не дізналася, що мій чоловік зустрів іншу.
Це, на жаль, поставило велику крапку у моєму сімейному щасті.
І, зрозуміло, що я вирішила з чоловіком, після цього, відразу розлучитися, я навіть думати не могла про інше.
Десь майже 3 роки я жила одна з двома дітьми та намагалася їх хоч якось забезпечити, хоча мені це вдавалося важко.
Мій чоловік нам трішки допомагав, але цих грошей нам трьом не вистачало зовсім на життя, щоб хоч трохи добре жити. Тому я крутилася, як могла.
І ось, зовсім нещодавно, я зустріла своє кохання, Олега.
Я вважаю, що це подарунок долі для мене, адже він – людина хороша.
Правда, Олег набагато старший за мене, на цілих 11 років.
Моєму чоловікові зараз 54 роки.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину.
Ми обоє, звісно, були здивовані, адже в планах батьківства у нас не було, не очікували цього, але розуміли, що вже маємо дитину.
Ми вважали, що наш синочок – подарований нам Господом і ми вже його любили.
Відтоді минув час, зараз нашому синочку незабаром виповниться річок, але мені з кожним днем все важче.
Михайлик постійно кудись біжить, лізе чи хоче чимось гратися.
Крім того, мені необхідно ще готувати їсти та прибирати у квартирі, у мене ще й старші діти є, яким теж потрібно приділяти зараз багато уваги.
Чоловіку моєму уже 54 роки і йому також важко і працювати, і допомагати мені з маленькою дитиною.
Звісно, що він увечері допомагає мені та дуже часто вкладає нашого синочка спати, але все одно дуже важко і мені і йому.
Іноді я гуляю з колясочкою і бачу молоді пари, які гуляють зі своїми дітьми, адже вони веселі, енергійні, сповнені сил.
Вони разом з ними бігають, стрибають, а я намагаюся знайти якусь лавочку, щоб сісти і більше відпочити, бо щодня втомлююся.
Я щаслива, але мені прикро не лише за себе, але й за маленького синочка, що в нього вже немолоді батьки і не можемо дати йому більше.
Я хочу сказати, що потрібно ставати батьками вже до 35 років, коли ще не важко і за дитиною доглядати й домашні справи робити.
А після 35 років краще вже для себе жити, щоб усі були щасливі.
Намагаюся не думати про це, але з сумом дивлюся на молоді пари з дітьми.
Іноді просто настрій зникає, шкода себе, шкода дитину.
Чи правильне я рішення зробила.
Думаю, що не така вже й гарна я мама, як молоденькі матері.
Як підтримати себе і чоловіка я вже не знаю.
Чи це в усіх мам так у віці моєму?
Фото ілюстративне.
