Мене звати Ірина, на початку лютого у мене був ювілей – 40 років. Я не святкувала не тому, що маю якісь упередження щодо цієї цифри, просто не було настрою. Я раптом відчула, що загубила себе і що в моєму серці давно немає радості.
Позаду мрії про щасливе життя, два невдалі шлюби, двоє дітей. І зараз я наче нарешті прокинулася, зрозуміла, що мені негайно треба повернути себе колишню.
Перший мій шлюб закінчився дуже сумно – я залишилася з дитиною взагалі ні з чим. Чоловік виніс усе, коли була на зміні вдень – цінні речі, меблі, машину з гаража і гроші з заначки… дитину залишив у сусідки…
Як я це пережила, спитаєте ви? Повірте, чудово! Мені було 28 років – недосягнуті та нездійснені цілі, море оптимізму та віра в майбутнє! Я навіть була вдячна долі, що все так вийшло і мені не доведеться бути поруч з цією людиною завжди.
Три роки між двома шлюбами, це було життя! Ось реально… Я жила і раділа життю! Я зустрічалася з друзями, їздила з ними відпочивати в клуби… Я завжди весело проводила час. Я постійно сміялася і жартувала. У мені було стільки енергії, що я готова була ощасливити весь світ навколо!
І це при тому, що у мене особливо нічого не було, ми з дитиною спали на підлозі. Я дуже багато працювала, у мене була позмінна робота – день – ніч – 48, і ще були підробки у вихідні дні.
Кілька разів на тиждень до нас приходила бабуся, яка із задоволенням малювала і розповідала казки моєму сину, звичайно, не безкоштовно. У мене завжди було багато друзів, які підтримають та допоможуть. Я вся світилася і мріяла.
Другий шлюб, на мою думку, мав бути разом і до кінця! Боже! Як же я в це повірила!.. І як же я помилилася… Так, я сама досягла матеріальних цілей, і всі мрії мої здійснилися. Але! Я втратила себе!
Що я пережила з другим чоловіком, словами не передати. Я думала, що таке буває лише в фільмах чи поганих снах. У мене навіть не було кому поскаржитися, я відчувала себе ніким.
Я не хочу описувати, що я пережила з дітьми (так дітьми, у нас спільна дитина). Найстрашніше для жінки це те, що вона може намалювати собі життя. А потім перемалювати дуже складно!
Я ось до чого вела! Мені лише 40 років… Я згадую себе ту – з життям в очах, з енергією… ту, яка жила на зарплату без свого бізнесу, без автомобіля, без гроша за душею… ту щасливу і веселу! І я дуже хочу себе повернути. Адже щастя – це спокій та радість у душі. І я поверну!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
