fbpx
Життєві історії
Ми з друзями поїхали в Америку ще молодими, шукати кращої долі. Повернулися всі, а я залишився там. І посуд мив, і на будівництві працював, і автомобілі ремонтував. Та й жити доводилось де прийдеться. Але час минав і я вирішив, що потрібно щось змінювати. Через багато років я повернувся в Україну, але не сам. Тепер мене ніхто не впізнає і дуже дивуються моїй історії

В кінці 90-х мені вдалося поїхати до Сполучених Штатів. Я тоді навчався в інституті і на літніх канікулах, після третього курсу наша група поїхала туди для покращення рівня спілкування англійською. Так сталося, що я залишився.

Те, як я уявляв життя в США, у мене відразу розвіялось. Ні, рівень життя мене вражав, але потрібно було працювати і багато. Які спеціальності я тільки не спробував. І посуд мив, і на будівництві працював, і автомобілі ремонтував. Та й жити доводилось де прийдеться. Але час минав, не дарма кажуть, що це країна можливостей. Після того як я отримав громадянство, я започаткував невеликий будівельний бізнес. Справи почали рухатись вгору.

Вже в 30 років у мене була досить успішна будівельна компанія і власне житло. Я одружився на дівчині, як потім виявилося, її прадід і прабабуся були теж з України. В нас з’явилося троє дітей, зараз старшому 10 років, а двом дівчаткам-близнючкам по 7 років. Але три роки тому, ми вирішили поїхати в гості на Батьківщину. Не знаю, чому, але повертатися ми не захотіли.

Ми оселилися в невеликому селищі, де природа настільки прекрасна, що милуватися нею хочеться завжди. Взяли в оренду багато землі і стали фермерами. Мій бізнес в США продовжує працювати, але залишати Батьківщину ні я, ні моя дружина, ні мої діти не хочемо. Діти ходять до місцевої школи, в них багато друзів, мову я вчив їх ще змалечку, тому у спілкуванні проблем не виникло. І як би там не було, а кращої країни, ніж моя рідна Україна, я не знаю. Скільки б грошей за душею не було, а я хочу жити лише тут.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – citydog.

facebook