Мені завжди здавалося, що ми, як батьки, маємо забезпечити наших дітей житлом. Свого часу, ми з дружиною багато працювали, щоб забезпечити собі і дітям гідне життя. За роки шлюбу ми з нею заробили на заміський котедж і дві квартири. Думали, що квартири для наших дітей стануть стартом в самостійне життя. Але замість того, щоб жити по-людськи (кожен у себе), ми, як і раніше, всі разом живемо в одному будинку.
Незважаючи на наявність окремої житлоплощі, син і дочка живуть у нас. Діти знайомих в їхньому віці (обом майже по 30 років) вже давно обзавелися власними сім’ями, народили дітей і живуть окремо. Нашим же, схоже, цього не потрібно – їх повністю влаштовує жити «для себе» і сидіти на шиї у батьків.
Мало того, що мати сина з дочкою обпирає, готує їм, основну частину прибирання робить за них, так ще й із здачі своїх квартир вони отримують дохід і можуть особливо не напружуватися по частині заробітку – не життя, а малина! Їх все влаштовує, тому вони і не хочуть нічого міняти. А навіщо?
Зрозуміло, в ситуації, що склалася винна, перш за все, наша з матір’ю м’якотілість – слід було б відразу, після придбання житла для них, зібрати їх валізи і випровадити в доросле життя. Але ми піддалися на вмовляння дітей, і вирішили дати їм можливість накопичити грошей, так би мовити для старту. Хто ж знав, що все так затягнеться…
Їм подобається те, що можна отримувати гроші не працюючи, (живемо в столиці, тому прибуток з квартир вони мають непоганий), але нам то з матір’ю ніякого резону в цьому немає. Дружина, замість того, щоб насолоджуватися заслуженим відпочинком на пенсії, весь день щось робить по господарству, намагається всім догодити.
Діти, звичайно, у нас не найгірші: і допомогти можуть і щось в будинок купити, але я бачу, як вони користуються добротою і безвідмовністю своєї матері. Помічаю, як періодично вони випрошують у неї невеликі суми грошей або просять що-небудь для них зробити. Дуже давно спостерігаю за цим, і моє терпіння вже на межі.
Хочеться, щоб у нас з дружиною був наш з нею особистий кут, щоб у власному будинку ні під кого не потрібно було підлаштовуватися, щоб можна було проводити час з користю для себе, а не обходити інфантильних нащадків.
Дітям я вже як міг натякав на перехід до самостійного життя, але складається враження, що вони швидше своїх чоловіків до рідної домівки приведуть, і дітей тут заведуть, ніж втратять прибуток зі здачі квартир… Як припинити все це? Знайомі, нащадкам яких довелося самим на все заробляти, вже давно живуть окремо від своїх чад і онуків доглядають за вихідним…
Мені здається, що в усьому винні ми з дружиною – хотіли зробити як краще, але перестаралися і посадили дітей на свої шиї. Прямим текстом вигнати їх не можу, тому що дружина мені цього не пробачить. Що робити?
Фото ілюстративне – ria.
