Я з моєю дружиною родом з села. Катерині 30 років, а мені 32.
Обоє ми з небагатих сімей, з села так і не вдалося вибратися в місто. Тому жили в ми в простій сільській хатині.
Катерина їздила в місто на роботу, а я підробляв у місцевого фермера. Ми тоді були ще молодими зовсім, але заробити на вдавалося добре.
Багато людей з нашого села їздили в Польщу на заробітки, привозили звідти непогані гроші, розбудовували свої обійстя, утепляли будинки, купували авто, вчили дітей та купували їм квартири.
І ви знаєте, можливо все-таки якась така заздрість сказалася на нас з дружиною, здавалося люди так просто багатіють і так гарно живуть, а ми молоді люди, без дітей, ми ж не гірші за інших, теж хочеться жити заможно.
Помріявши з Катериною про свій шикарний великий будинок, найкращий в селі, ми стали збирати документи на заробітки в Польщу.
Дуже добре, що маємо багато знайомих. Нам вже порадили і роботу і допомогли там краще влаштуватися.
Щоб не розповідати всіх подробиць, скажу що ми з дружино працювали там 5 років. Гроші спочатку хотіли в будинок вкладати, як багато людей в селі, але Катерина мені сказала, що краще відкладати, коли назбирається велика сума, тоді й вирішимо, як краще вчинити.
І ось, як минуло 5 років нашого життя за кордоном, гроші ми вдвох заробили чималі, адже навіть тут, заробляючи непогано, економили на всьому. І тепер Катерина говорить, що ні за що не повернеться назад, не хоче так жити, як раніше.
Дружина хоче залишитися тут. Але я люблю Україну і хочу жити на Батьківщині. А Катерина говорить, що не повернеться в Україну.
Я розумію, що після життя за кордоном, дружина не хоче повертатися в село, вона молода, побачила краще життя. Але я сказав Катерині, що ми можемо продати хату, взяти свої зароблені гроші і купити гарну квартиру у Львові чи Києві, знайти хорошу роботу і жити в себе вдома, в своїй країні. Але дружина мене й слухати не хоче.
Тепер я навіть не знаю, що робити, бо не хочу розлучатися з дружиною, але дуже хочу повернутися додому. Як правильно вдіяти тут?
Фото ілюстративне.
