Я розумію добре, що, можливо, для когось це прозвучить дивно, або смішно, але моя рідна донька весь час мріяла вийти заміж лише за хорошого бізнесмена, причому, що мені не дуже подобалося, адже перш за все він має бути доброю людиною, як на мене. А Ганну не цікавило, якою він є людиною, але щоб ні дня не жити в бідності, щоб все було лише найкраще.
Так, їй звичайно не пощастило з батьком, моїм чоловіком, він усе виносив з дому, набрався боргів, недоброю був людиною. Ми ледве квартиру не втратили через нього, та я вчасно з ним розлучилася. Потім я ще довго виплачувала його борги, поки все увійшло в звичайне спокійне русло.
Загалом, жили ми тоді з донькою Ганною бідно, але хоч квартиру зберегли, не залишилися без власного даху над головою.
Ось тому у моєї доньки і з’явилося таке бажання – бути багатою і відразу ж, особливо не прикладаючи до цього зусиль, адже такого життя, яке вона бачила в дитинстві. Причому вона добре вчилася, отримала хорошу освіту медсестри, тому вона у мене дівчина розумна досить і кмітлива.
Якось Ганна, випадково, побачила оголошення, де жінці треба було приходити і допомагати в домашній роботі ще й за нею потрібен був догляд, бо вона недобре почувала себе.
Моя донька стала часто заходити до неї, там з її онуком і познайомилася. Бабуся така, трохи за 60 років, жінка вона дуже забезпечена, з бізнесом, який вона разом з квартирою потім передала онукові, але їй було недобре на той момент. Згодом її не стало.
Молоді невдовзі одружилися, стали жити на квартирі зятя. Він молодий, красивий та людяний, батьків у нього немає. Доньці зараз 29 років, а йому, Артему – 32.
Сам зять цей бізнес не очолює, цим займається його досвідчений дядько, він добре в цьому розбирається, який до цих пір, незважаючи на всі кризи, тримає усю їх справу на плаву, при чому гарний дохід з того ще мають. Дядько Артема сам зараз дуже багато працює і хоче, щоб його племінник теж достатньо уваги приділяв роботі.
Бізнес у них великий і серйозний, у них постійні роз’їзди, відрядження, іноді дуже довго сидять на роботі, хвилювання.
На перших порах мою доньку Ганну все абсолютно влаштовувало: вона зітхнула з великим полегшенням від того, що не треба рахувати копійки, і їй навіть працювати не треба було абсолютно. Ганна нарешті могла вільно піти в магазин, купити собі якусь гарну сукню та туфлі, не замислюючись над тим, що треба якось до зарплати доживати, і мені подарунки усякі дорогі дарувала.
Я ніколи не просила тих подарунків, постійно казала їй щоб не витрачала гроші на мене, мені не треба того, та Ганна вже жила за якимось своїми правилами.
А потім дочка сказала мені, що чекає дитину. Чоловік запропонував їй йти навчатися водінню здати екзамен, щоб отримати права, тому що задумав подарувати на народження дитини їй автомобіль. Я була проти – зайві хвилювання доньці ні дочого саме в цей період, але дочка якось легко пройшла навчання, народила дочку і отримала від чоловіка червоний великий джип, це було дуже шикарне і дороге авто. Правда, для цього довелося Артему взяти чималий кредит, але все ж, тим більше зять його виплатив якось дуже швидко.
Але згодом у дочки почалися різні якісь забаганки і прохання: “Що мені від цього подарунка, куди я з маленькою донькою їздити буду, сиджу як в золотій клітці, чоловік з ранку до ночі на роботі, має свої інтереси і свої власні справи, дочку не бачить свою цілий день, а мені й зовсім часу ніякого не приділяє”. І постійно скаржиться та скаржиться, все її не подобається, все їй не те, все їй не так. Але чомусь, коли вдруге вона чекала дитину, зраділа, хлопчика народила. Різниця у дітей три з половиною роки.
Я думала, що зараз у Ганни не буде часу скаржитися на все, але не тут-то було, вона така людина просто. Вона вже так втомила свого чоловіка, надзвонюючи Артему на роботу, щоб він частіше приїжджав, тому що діти його не бачать, і вона сумує за ним, хоче більше уваги і допомоги саме від нього.
Ганна і мені постійно скаржилася, що їй сумно вдома одній. Коли онукові було 2 роки, я взяла дітей і сама вже стала просити свого зятя, щоб він взяв відпустку і поїхав кудись відпочити з дружиною на море, щоб стати ближче, щоб нарешті побути разом у спокої. Він так і зробив, але через 5 днів йому зателефонував дядько, на роботі якісь негаразди виникли, потрібно терміново приїхати і вирішити все, адже дядько сам не справляється. Артем залишив відпочивати мою дочку, а сам відразу полетів на роботу. Мабуть, це було у неї останньою краплею для Ганни, вона почала замислюватися про розлучення.
Приїхала до мене зі вологими очима забирати дітей, сказала, що сім’я руйнується через постійну зайнятість чоловіка. Вона дала чоловікові ще один шанс: домовлятися з дядьком, щоб він дав племіннику побільше вихідних або щоб вечора були вільні, адже він ще молодий, у нього є сім’я та діти. Вона сердиться постійно на цього дядька, що він має такий вплив на її чоловіка.
Я Ганні пояснюю, що її чоловік поки тільки набирається досвіду, щоб потім усім цим керувати самостійно, а для цього йому потрібно ще працювати і працювати. Що їй ще треба: чоловік хороший, гроші в будинок приносить, повністю сім’ю забезпечує, вона має бути щаслива від цього. Я хочу, щоб моя донька зрозуміла, що легких грошей не буває, а бізнес свій – це теж важка праця, яка потребує багато часу.
Ганна, як завжди крутить носом, навіть слухати мене не хоче. А мені шкода, адже вона сама не розуміє, що може зруйнувати свою сім’ю. Від добра добра шукає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
