У моєму житті завжди було багато друзів і подруг. Але одна була найближчою, звали її Ірина. Ми дружили ще з дитячого садка, потім ходили в один клас, були кращими подружками. Багато що пережили разом, всього і не перерахувати. Подорослішавши, ми продовжували дружити. Ближче неї у мене нікого не було, я довіряла їй всі свої таємниці і переживання, що стосуються різних життєвих ситуацій.
Але в один момент якось все змінилося, я стала помічати що наші зустрічі стали рідше, дзвінки звелися до мінімуму. Я не розуміла в чому справа, але припускала що це може бути пов’язано з появою у мене Дмитра, в якого я дуже сильно закохалася на той момент, дуже багато часу я тепер проводила з ним. Вони були знайомі один з одним, ще до появи його в моєму житті. Дмитро був давнім другом брата подруги.
В один з теплих літніх днів, ми компанією вирушили на день народження до одного з друзів. Свято проходило дуже добре, ми веселилися, танцювали, смажили шашлик, все було чудово. До того моменту, поки я не звернула увагу на відсутність свого коханого. Все відбувалося як в поганому кіно, я пішла в будинок і побачила Ірину зі своїм хлопцем. В мене аж туман в очах з’явився. Я зрозуміла що зустрічаються таким чином вони вже давно. Трохи заспокоївшись, я навіть не стала нічого з’ясовувати, мовчки поїхала з цього свята.
Через деякий час, від спільних знайомих, я дізналася що вони одружилися, у них з’явилась дитина. За весь цей час я жодного разу не зустрічала їх, так як поїхала на навчання в інше місто. В голові залишилося тільки одне питання, чому не можна було просто зі мною розійтися, навіщо так було поводити себе? Відтоді мені дуже складно довіряти друзям і подругам, та й взагалі людям, намагаюся не думати про зраду, але поки виходить погано.
Осад в душі залишився назавжди.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
