Ще в лютому я виїхала з України в Німеччину. Так було краще для мене з дітьми, адже жили ми в Херсонській області. Вдома залишилися мій чоловік і мама моя. Після одруження ми так і залишилися жити з чоловіком в її квартирі.
Мама у мене дуже хороша людина, це добре знає навіть мій чоловік, адже вона його в своєму домі прийняла, як рідного. У них з Михайлом дуже добрі відносини були, ми ладнали гарно, тому проживання разом у маминій квартирі для нас було добрим і комфортним, з вищеперерахованих мною причин.
Мама нам допомагала чим могла, ще й двох наших дітей допомогла виростити та виховати, адже постійно була з ними, коли ми були на роботі.
А потім почала часто хворіти. Усі наші заробітки з чоловіком йшли майже на неї, адже ми возили її до різних спеціалістів, намагалися їй допомогти, чим могли. А коли мама довго була в стаціонарі, то уся наша родина скидалися грошима, навіть сусіди і колеги на роботі мені допомагали з грошима.
Мамі трохи краще ставало, але це було тимчасово і потім знову поверталося все. Важко нам було дуже, й словами не передати. Не хочеться, щоб через подібне і інші люди пройшли, але ми ледве кінці зводили з кінцями, тоді від зарплати до зарплати жили.
А в лютому мені довелося з дітьми поїхати в Німеччину, адже у нас дуже неспокійно було. Чоловік наполіг, щоб я зібрала речі і з дітьми їхала за кордон, а вони з мамою залишилися вдома, адже тоді ще ніхто не знав, що нас чекає попереду.
Ми там довго в таборі жили, а потім, коли оформили всі документи і нам надали 24 параграф, тоді дали квартиру у невеличкому місті. Звісно, що життя в чужій країні з людьми, які зовсім не схожі з нами менталітетом, мені дуже складно було, та й дітям також, у них і досі друзів немає.
Але я намагалася трохи грошей зекономити на допомозі, адже працю так і не знайшла, лише вчу мову. Спочатку довго стояла на місті, думала якийсь місяць-другий посидимо тут, а потім поїдемо додому, але не так склалося, як гадалося, на жаль, я й досі тут.
Коли зрозуміла, що поки додому ми повернутися не зможемо, адже на Херсонщині у нас ще дуже неспокійно, тому нам поки краще залишитися тут. Відтоді стала вчити мову, щоб хоч трохи інтегруватися в життя за кордоном.
Гроші, які я намагалася зекономити з допомоги, яку тут надають на мене і дітей, відсилала додому, щоб мамі допомогти, адже зарплата чоловіка невелика і йому не осилити самому все, хоч і мама пенсію має. А їм ще й жити потрібно за щось.
Коли стало мамі ще гірше, я вирішила її забрати в Німеччину до себе. Тут краща медицина, лікування безкоштовне зараз для нас, головне оформити швидше документи і скористатися можливістю, яку нам тут надали тимчасово, адже ніхто не знає, що завтра буде.
Мама приїхала, ми її забрали до себе, оформили документи, страховку і за лікування взялися. Мама якийсь час лежала в стаціонарі, фахівці зробили все необхідне їй і їй стало набагато краще. Тепер вона вдома, гарно себе почуває, каже, що давно такого не було. Відчуває себе здоровою і молодою, радіє, що нам все вдалося.
І я радію, що маму вдалося поставити на ноги, адже в дома нам би не вистачило грошей, а тут все покрила страховка, яку нам поки в Німеччині надали.
Та мама тепер радіє, каже, що все добре у неї тепер буде і хоче повертатися додому. Я спочатку слухала її і мовчала, думала поки звикне і будемо жити тут, поки є можливість і вдома не так спокійно. Та мені тут спокійніше за неї, адже знаю, що в разі чого їй допоможуть.
Та мама мене й слухати не хоче, плаче, каже, що повністю здорова вже і в неї все буде гаразд, просить її додому відпустити, за Україною дуже сумує, хоче жити вдома.
Я теж дуже сумую, щодня мрію повернутися, та поки розумію, що нам тимчасово краще пожити тут. Маму ми дуже любимо, хочемо як краще для неї. А вона, як дитина мала, вперлася на своєму і все, не хоче розуміти, що мені також тут важко з дітьми, ще й її скарги щодня вислуховую. Та мама вже зараз проситься додому, таке мені влаштовує, що й не передати: поїду і все, вдома краще буде.
Як краще вчинити? Заплуталася я. Чи все кинути і їхати додому разом з мамою й дітьми? Чи лише її відправити? Чи усім залишитися тут? Чоловік не знає, що порадите, каже, що б я вирішувала сама. А як тут краще вирішити?
Фото ілюстративне.
