Я сирота, моїх батьків, на жаль, не стало дуже рано. Виростили мене дідусь з бабусею, татові батьки.
Підтримувала мене і моя хрещена мама, тітка Галина. Вона допомагала чим могла, бо ми тоді жили дуже бідно.
Саме вона мені порадила після закінчення школи їхати в місто і поступати в технікум.
Я так і зробила, вивчилася на повара, знайшла роботу, жила спочатку в гуртожитку, а коли вийшла заміж, ми з чоловіком стали знімати квартиру.
Він працював електриком, заробляли ми не багато, тому купити собі квартиру ми не могли.
На знімній квартирі у нас народилося і двоє донечок.
Потроху ми збирали гроші на житло, але розуміли, що такими темпами будемо збирати ще багато років.
А якось приїхала до мене тітка Галина, вона розповіла мені, що бабуся і дідусь зараз дуже хворіють, і підкинула мені ідею – лишати місто з усіма його принадами і переїжджати в село.
Ми порадилися з чоловіком, адже нам належало прийняти важливе рішення, і все зваживши, вирішили таки їхати.
Бабуся з дідусем дуже зраділи, виглядали вони немічними, з хати майже не виходили, а в кімнаті стояв дуже неприємний запах.
Ми з чоловіком відразу взялися до роботи і все виправили – зробили в хаті косметичний ремонт, почали доглядати за старенькими, в результаті вони швидко пішли на поправку.
Гроші, які у нас були, ми вклали в будинок – провели воду і опалення.
Під дією нашої турботи і уваги, бабуся з дідусем пішли на поправку, їх вже було не впізнати, вони наче отримали друге дихання.
Та з часом я помітила, що ставлення бабусі до нас змінилося.
Я не могла зрозуміти чому, поки до нас не приїхав татовий старший брат, син бабусі і дідуся.
Дядька Василя я бачила всього один раз в дитинстві, а потім він кудись поїхав і багато років ми про нього не чули, а тепер він знову з’явився.
Бабуся з дідусем захотіли, щоб син жив разом з ними, тому ми стали просто зайвими.
А потім я дізналася, що будинок, в який ми вкладали всі свої гроші, бабуся з дідусем переписали на свого сина, практично позбавивши нас не тільки спадщини, але і власних коштів, які ми вклали в цей будинок.
У нас не було вибору, ми зібрали речі і повернулися в місто, знову на знімну квартиру.
Але тепер чоловік наважився і поїхав на заробітки, щоб ми змогли швидше придбати власне житло.
І через п’ять років ми купили собі квартиру, нехай не в новобудові, але все ж свою, чому ми були дуже раді.
Через якийсь час до нас приїхала моя хресна, тітка Галина нам розповіла, що мій дядько продав будинок і відправив бабусю з дідусем в дім для літніх людей.
Мені їх дуже шкода, і дуже прикро, що все так сталося, але вони самі так захотіли.
А чим тепер я можу їм допомогти, не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.