– У дочки сім’я розвалюється через квартиру! – розповідає пенсіонерка Анна Петрівна. – Двоє дітей у них, і жили непогано. А тепер чоловік їй каже – підписуй шлюбний контракт, твого тут нічого немає нічого.
Дочка Анни Петрівни, Світлана, в шлюбі вже сім років. Ні дня у своєму житті Світлана не працювала, сиділа з дітьми. Першого народила відразу після університету, через кілька років – другого. Ніякого вкладу в сімейний бюджет, крім декретних виплат, від неї за ці роки не було.
Забезпечував сім’ю чоловік, з чим непогано справлявся. Ситуація всіх влаштовувала, ніхто нікого не дорікав.
Жили Світлана з чоловіком в квартирі родича свекрухи, який працював за кордоном, і збирали на своє житло. Звичайно, якби довелося знімати, збирати і відкладати б не виходило. Але хоч комусь же має пощастити. Чоловік підійшов до справи відповідально і кожен місяць відкладав на рахунок певну суму.
У підсумку за сім років вдалося накопичити непогані гроші. В принципі, можна було б і ще підзбирати, щоб вистачило на хорошу квартиру, але родич повідомив, що контракт у нього закінчується, і попросив житло через кілька місяців звільнити.
Вирішили тоді купувати зараз те, що зможуть.
– Дочка щаслива така була! – розповідає Анна Петрівна. – Їздили з чоловіком, дивилися варіанти, вибирали, прикидали, які школи поруч, де розташовані поліклініки, чи є магазини. Тобто збиралися жити в новій квартирі сім’єю. Світлана дзвонила, розповідала, радилася. Зрештою, підібрали непогану квартиру, угоду призначили.
І тут чоловік, як само собою зрозуміле, приносить Світлані підписати шлюбний контракт, з якого випливає, що на цю квартиру вона ніяких прав мати не буде. Світлана вельми здивована, тому що раніше і розмов таких не було.
Чоловік робить вигляд, що нічого не сталося – мовляв, а що, ти на щось претендувала, чи що? З якого дива? Гроші – мої, працював – я, відкладав їх – я. А ти взагалі нічим не допомогла. Твої останні декретні проїли п’ять років тому, витратили їх на твої ж примхи, і відтоді з тебе ні копійки доходу. Ти, мовляв, совість маєш чи ні?
***
Чоловік вважає, що він має право так робити.
– Ми ж сім’я! Ти працював, так! А я вела господарство! Виховувала дітей! Забезпечувала твій тил! Ти сам казав, що краще мені вдома сидіти, з дітьми!
– Ну господарство ти вела поганенько! – парирує чоловік. – Якби дімробітниця у мене так прибирала, давно б виставив вже, і грошей не заплатив. А тебе терпів, ні слова не говорив – через любов, не інакше. Готувати ти не вмієш, прибирати не хочеш – так що не тобі говорити про тил. Дітей ти виховувала на мої гроші. Іграшки, одяг, поїздки, походи в театр, гуртки – все оплачував я. І тебе утримував. На роботу не вигнав, як інші!
***
Загалом, варіанти розвитку подій два.
Перший – Світлана підписує шлюбний контракт, чоловік купує квартиру і сім’я живе далі довго і щасливо. Якщо вона, звичайно, зможе забути образу, забути все те, що говорилося в ці дні і зробити вигляд, що зовсім нічого не сталося.
І другий – нічого не підписувати. Скоро приїде родич, виселить весь колгосп, і чоловік з дружиною роз’їдуться по своїх батьках. Чоловік оформить розлучення і спокійно купить квартиру на себе одного. Напевно він вже і гроші на квартиру склав «куди треба».
Як вчинити дружині в цій ситуації?
Фото ілюстративне – besplatka.
