Півтора роки тому мій син привів додому невістку. Може я б і зраділа цьому, адже синові 34 роки і я вже давно мріяла про те, що у нього з’явиться дружина, а у мене потім внуки. Але моя невістка виявилася «з сюрпризом».
Ніні 32 роки, до мого сина у неї вже було два шлюби, в яких є двоє дітей. Мене ніхто не питав, чи я не проти, щоб вона жила у нас. В один прекрасний день я просто побачила на порозі у себе жінку з двома дітьми. Нас син познайомив і вони пішли в свою кімнату.
Квартира у нас трикімнатна. То ж ми з чоловіком живемо в окремій кімнаті, а син з дружиною і її дітьми – в іншій. Зі мною вони майже не розмовляють. Та й син спілкується з нами в натяжку.
Так ми і живемо вже півтора роки, син з Ніною ще досі не розписалися. Але цьому я швидше рада. В цьому році я почала робити синові зауваження про те, що жінка, яку він привів в наш дім, нас з чоловіком ніяк не називає. Могла б хоча звертатися по імені, батькові. Але вона нас просто ігнорує. Син моє зауваження теж проігнорував, тому що пройшло пів року, а в наших відносинах нічого не змінилося.
По їхній поведінці я зрозуміла, що Ніна скаржиться моєму синові, що я до неї придираюся. А зауваження у мене, власне, такі – вони живуть в готовій квартирі з меблями, побутовою технікою, індивідуальним опаленням. Про посуд і інші дрібниці я взагалі мовчу – наш дім повна чаша, адже ми з чоловіком все життя старалися, щоб на старості у нас все було.
А вони не просто живуть на всьому готовому, а ще й нищать наше роками надбане майно. Тарілку розбили – не велика проблема, але вони повинні розуміти, що треба купити нову на місце розбитої, а якщо десь відклеїлися шпалери, їх треба приклеїти, а не дерти до кінця. Наша квартира стала такою, що я її зовсім не впізнаю. Так виходить, що «Не моє – не шкода». Я просто не знаю, як це назвати, часом мене охоплює повний відчай.
З нами вони практично не розмовляють, демонстративно закривають перед нашим носом двері. От що це за поведінка? Як мені бути?
З однієї сторони, це все дрібниці. Адже головне, що всі здорові. Та й син щасливий з нею, я за нього рада. Але я не очікувала, що в нашій сім’ї з’являться такі питання.
До речі, наша сім’я у невістки вже третя за рахунком. Спільних дітей у мого сина з Ніною ще немає. Я її прямо питала: «Чому ти нас ніяк не називаєш?». Вона у відповідь мовчить. Виросла Ніна в селі в багатодітній родині, освіти немає ніякої, до своїх років ще ніде не працювала. Просто отримує аліменти на дітей.
Коли я її запитала, чому вона не йшла на роботу, її відповідь була: «Чоловіки не хотіли, щоби я працювала». Загалом, ця дівчина і досі до мене з чоловіком не звертається по імені і по батькові, просто продовжує нас ігнорувати в нашій же квартирі.
Що мені робити, я не знаю. Може, у когось була схожа ситуація? Буду вдячна за кожну пораду. Бо сил вже нема так жити.
Фото ілюстративне – birdinfligt.
