fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком живемо в квартирі, яка за документами належить моєму татові. Житло батьки придбали ще до весілля спеціально для мене. Я була впевнена, що ця однокімнатна квартира – моя, але два тижні тому батько повідомив мені, що він її продає і нам треба з’їхати

– Той день нічим не відрізнявся від інших. Тато подзвонив, як завжди, запитав, як справи, як онучка, що ми збираємося робити на вихідних, – розповідає 34-річна Юлія. – Хвилин десять проговорили ні про що. Уже прощалися, і він так, між іншим, каже – так, Юля, я чого дзвонив… з’їхати вам треба з квартири через два тижні. Думайте, мовляв, куди, у мене вже покупець є!

– Ось це поворот… З’їхати? З дитиною? Начебто це так просто… А що ж сталося?

– Ось і я теж дуже здивована. Гроші потрібні йому стали терміново, щось там з бізнесом пов’язано. Я навіть прислухатися до його пояснення не стала, якщо чесно, просто не до того було! Так він особливо не пояснював нічого. Загалом, квартиру він продає, дає нам на початковий внесок, решту грошей в бізнес, ось так от, якщо коротко. А ми, за його словами, повинні брати квартиру в кредит.

Юлія з чоловіком і п’ятирічною донькою Маринкою живе в квартирі, за документами належить її батькам, точніше, татові-бізнесмену. Квартира купувалася спеціально для дочки. Юля тоді ще була зовсім юною, і окремого житла не потребувала, але батьків це не зупиняло.

– Поки є можливість, купимо! – сказав батько.

Справи в його бізнесі тоді йшли дуже добре, мама Юлі все життя не працювала, просто була респектабельною дружиною заможного чоловіка. Вони часто подорожували по різних країнах, батьки побудували будинок, обміняли свою двокімнатну квартиру на велику чотирикімнатну, зробили ремонт.

Про те, що у тата якісь проблеми з бізнесом, Юля не чула. До останнього часу батьки не економили, жили на широку ногу.

Сама Юля стала жити самостійно в «своїй» квартирі з двадцяти трьох років. Батьки допомогли і з ремонтом, і з обстановкою. Кілька років дівчина прожила одна, потім познайомилася і почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком, незабаром хлопець переїхав до неї. Подали заяву, одружилися, свого часу народили доньку.

Юля сидить з дитиною вдома, працює один чоловік. Зарплату отримує не таку вже велику, але їм вистачає. Всіх грошей не заробиш, дитина дорожче.

Юля багато займається з дочкою, готує, прибирає, доглядає за будинком, на роботу не рветься. В цьому не було особливої ​​потреби, адже дах над головою у них до останнього часу був. Більш того, вони були впевнені, що вже ця однокімнатна квартира нікуди не дінеться. Батькам вона точно не потрібна: вони чудово живуть в своїй чотирикімнатній квартирі, мають в запасі ще одну двокімнатну, куди батько пускає ночувати ділових партнерів, які приїжджають до нього з регіону, і заміський будинок для літніх пікніків.

Тому звістка про продаж квартири батьком було для них як сніг на голову.

– Тато міг би порожню двокімнатну продати, де ніхто не живе – але ні, він став продавати наше житло! – розпачливо розповідає Юля. – Я все, звичайно, розумію, це його квартира, він її купував і, напевно, має право робити з нею все, що хоче, але хіба це справедливо? Адже все життя батьки говорили – квартира твоя і куплена для тебе. Навіщо треба було так говорити і щось обіцяти, я не розумію.

Якби Юля з чоловіком з самого початку знали, що в квартирі вони тимчасово, вони б і життя свою будували інакше. Взяли б відразу, наприклад, собі квартиру в кредит, зараз би половину вже виплатили. А тепер у них дитина, Юля без роботи, чоловік її теж особливо на роботі не утруднявся. Навіщо? Грошей на життя їм вистачало.

А з кредитом вже не вистачить. Значить, Юлі треба терміново влаштовуватися на роботу, при цьому ще в авральному порядку влаштувати в садок дитину.

Юля вважає, що це не справедливо і вони мають повне право ображатися в такій ситуації на батьків.

Фото ілюстративне – ispovedi.

You cannot copy content of this page