Проживши з чоловіком п’ятнадцять років, я дізнаюся, що у нього не просто є інша жінка, але й інша сім’я. В якій, до речі, підростає вже двоє дітей. Не знаю, як до цього ставитися, адже в нашій родині теж росте двійко синів. Розійтися зараз з чоловіком, це означає – забрати батька у своїх дітей і віддати чужим.
Напевно, таких історій багато, але особиста, завжди сприймається гостріше. Я взагалі перестала розуміти, як жити далі. Ходила до психолога, говорила з подругами. Розумію, що рішення все одно приймати мені самій. Але, я не можу!
Виявляється, це триває вже п’ять років. Але я нічого не підозрювала. Ми жили добре. Природно, було всяке, як і в більшості сімей. Але, все ж, більше хорошого. Вадим, мій чоловік – бізнесмен, я останні роки – домогосподарка. Спочатку я пішла в два декрети підряд, потім були маленькими діти, а потім я просто вже не захотіла повертатися на роботу. Чоловік мене в цьому підтримав, він завжди говорив, що хоче приходити в затишний будинок, і щоб пахло пирогами. То ж я так і робила – всю себе посвятила дому, чоловікові і дітям.
П’ять років тому чоловік зустрів дівчину, на десять років молодшу за себе. Він сильно закохався в неї. Так як він не бідна людина, понеслося – їй відразу купив квартиру, машину. Але з родини не пішов. Вона народила йому дочку.
Коли я про це випадково дізналася, була ошелешена. Вадим каявся переді мною і просив його вибачити. Я з ледве себе пересилила, щоб пробачити його (точніше, я змирилася з ситуацією, хоча це було не просто).
І ось останні кілька років ми ніби вже й не погано живемо, майже відновили наші колишні стосунки, їздимо в подорожі, купуємо гарні покупки.
Він прекрасно веде себе вдома. Вранці інколи навіть готує мені каву і сніданок. Дітей наших любить, я вже майже все забула і заспокоїлася. І ось я дізнаюся, що у нього від тієї ж жінки вже рік синові. Знову пояснення, знову чоловік просить вибачення. Я була ошелешена. Кажу, йди до неї – не йде. Та жінка, природно закидає його фотографіями дітей, забиває йому голову їхніми проблемами. Він бігає туди, намагається це робити таємно.
Усі свята, канікули, вихідні він з нами. У мене пече все всередині. Життя, як поганий сон. Молодший син не розмовляє з батьком місяць. Я кажу, йди, а чоловік каже: «Прожени мене». А я не можу! Не можу зібрати йому валізу і, як собачку, виставити на сходи.
Але це не життя. Думка про його дітей не дає мені спокою. Він як і раніше веселий, щедрий до нас. Будує плани на майбутнє, а у мене рве дах. Я не знаю, що мені робити. Як жити з цим далі? Подруги заспокоюють мене, кажуть, що якщо він досі від мене не пішов, то вже й не піде. А я вже не можу адекватно оцінити ситуацію. Що мені робити далі?
Фото ілюстративне – xurma.
