Ми з чоловіком вже 25 років разом, живемо добре, в достатку, набагато краще, ніж більшість наших знайомих і родичів, нещодавно видали нашу єдину доньку заміж.
Тут нам теж пощастило: наша Тетяна вийшла заміж за багатого хлопця, у нього дуже заможна сім’я, з сватами ми дуже швидко порозумілися і подружилися. Тепер часто зустрічаємося, разом відпочиваємо, ходимо один до одного в гості, і вже мріємо про спільних онуків.
Хоч ми завжди жили добре, але намагалися це не афішувати, бо мій чоловік любив завжди казати, що щастя любить тишу. Тому ми ніколи свої статки напоказ не виставляємо, щоб родичі і знайомі зайвий раз не заздрили.
Тетяна ходила в звичайну школу, потім сама поступила в університет, та й в одязі нічим від однолітків не відрізнялася. Коли Тетяні було десять років, ми з чоловіком вирішили квартиру для неї купити, щоб вона була забезпечена. Потім це житло здавали, поки дочка росла.
Тільки нікому-нікому ми про це не розповідали. Ні подругам-друзям, ні колегам, ні рідним, навіщо їм всім про це знати.
Мій чоловік сирота, його виховувала бабуся, тому родичів у нього практично немає. А у мене ситуація кардинально інша, рідні багато: дві рідні сестри, двоюрідний брат з сестрою. Живуть вони всі непогано, але далеко не так як ми.
Допомоги у нас вони не просили ніколи, навіть ніхто зичити не пробував, але я знала, що наше життя обговорюють. Ми коли влітку на відпочинок їздили, моя молодша сестра гірко зітхала, а старша стискала губи. Ну і навіщо дражнити людей своїм успіхом?
П’ять років тому, коли Тетяна вже вчилася в університеті, ми з чоловіком вирішили зробити в її майбутній квартирі хороший, дорогий ремонт, та й закрити її. З дорогим ремонтом здавати шкода, квартиранти бувають всякі, ми вже це проходили.
Тетяна тоді якраз зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася, але ми тоді ще нічого не знали про плани майбутніх сватів. Батьки зятя побудували собі будинок, а молодим запланували залишити свою квартиру.
Після весілля свати таки переконали молодят жити в їхній квартирі, а з нашою квартирою ми довго думали, що робити, і схилилися до думки, що її знову здамо. Ось тут все і почалося.
За оголошенням прийшов син мого двоюрідного брата. Коли родич побачив мене, то зрадів, і подумав, що ми йому по-родинному зробимо знижку, але у нас з чоловіком такого в планах не було.
На наступний день мені зателефонувала моя старша сестра, теж почала скаржитися – у мене дочка з чоловіком таку малесеньку квартиру знімають, а у тітки рідної житло пустує!
Я їй пояснила, що ніяких родичів в квартиру впускати не збираюся, там ремонт занадто дорогий.
– Як не пустиш? Гроші потрібні? Та куди тобі їх стільки?, – почала картати мене сестра.
За нею і мама заступилася, каже, що всіх грошей не заробити, це ж сестра рідна, треба племінницю пустити в квартиру просто так, нехай лише за комуналку платить.
А я не хочу за комуналку, в таких ситуаціях зі своїми краще справ не мати, та й нам гроші зайвими не будуть. Пенсія не за горами, як ще воно все складеться і у Тетяни. Та й маємо ми право самі пожити для себе, в поїздки їздити, в кінці кінців.
Моєму чоловікові легше, у нього родичів немає і ніхто на нього не насідає, як мої на мене. Я всім відмовила, всі образилися і називають мене жадібною.
Якби мова йшла про важкі ситуації, зі здоров’ям щось. Тут гріх не підтримати. А так… Не вважаю я, що щось винна своїм родичам.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.