fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком – єдині діти у своїх батьків. Мені прикро, що обидві бабусі не хочуть допомогти з внуком, хоча б на перших порах. Моя мама працює до обіду, і могла б спокійно вечорами заходити на кілька годин до нас. Мама чоловіка працює по змінах, два через два, тому у неї теж є можливість няньчити внука. Але, на жаль, нема бажання

Ми з чоловіком – єдині діти у своїх батьків. Зараз нам обом по 24 роки. Ми зустрічалися з ним близько двох років, потім скромно розписалися і почали жити разом на знімній квартирі. Через деякий час ми дізналися, що скоро станемо батьками. Наші батьки до весілля не були знайомі, один одного вони побачили тільки на реєстрації нашого шлюбу.

До новини про те, що скоро стануть бабусями і дідусями, поставилися спокійно. Я розумію, що феєрверків нікому за цю новину не влаштовують, але, чесно, думала, що хоча б зрадіють. Все-таки вперше стануть бабусями і дідусями.

Я працювала до останнього дня перед тим, як вийти в декрет, чоловік брав підробітки. Бабусі сказали, що з приданим для маленького допоможуть і допомогли. Одна бабуся (моя мама) купила ліжечко, друга (свекруха) – горщик. Побачивши моє здивування, свекруха сказала: «Ну, була в магазині, сподобався. Адже все одно рано чи пізно знадобиться, ось і вирішила зробити подарунок».

Я народила, на виписці мене зустрічали чоловік, мама і свекруха. Приїхали додому, полюлюкали над сином і поїхали. Тоді я була навіть вдячна, хотілося відпочити, ще подумала, «добре, що вони розуміють». Але минали дні, тижні, а до нас ніхто не приїжджав. Дзвонили раз в тиждень і все.

Якось образливо стало. Чоловік втомлювався на роботі, приходив пізно і, повечерявши, відразу йшов спати. Я не могла заперечити, розуміла, що він працює. А на вихідних до сина вставав він, а я спала.

Мені було прикро, що бабусі не хочуть допомогти, хоча б на перших порах. Намагалися з ними розмовляти, але мама сказала: «Ми своїх дітей самі ростили, нам ніхто не допомагав». А свекруха заявила: «Ви народили – ви і займайтеся. Це ваша дитина». Так, я все розумію, що наш син. Але і ваш онук. Єдиний! У якийсь момент я просто змирилася, подумавши, не хочуть, і не треба. Коли допомога знадобитися їм, що вони скажуть?

Дитині вже шість місяців, домашні справи теж ніхто не відміняв. Іноді я в кімнаті качаю коляску зі сплячим сином, а сама ріжу цибулю чи картоплю. Він у мене дуже примхливий. Хоче весь час бути на руках. Я дуже виснажена.

Я сподіваюся, що батьки одумаються і будуть нам допомагати. Якби вони погодилися хоча б трохи побути з сином, я могла б вийти в перукарню, спокійно сходити в душ або збігати до лікаря. Але бабусь не допросишся прийти до нас в гості. Моя мама працює до обіду, і могла б спокійно вечорами заходити на кілька годин до нас.

Мама чоловіка працює по змінах, два через два, тому у неї теж є можливість няньчити внука. Але, на жаль, нема бажання.

Я знаю, що ми з чоловіком впораємося. Він у мене чудовий, працює майже цілодобово, щоб нас з сином нормально забезпечувати. Я теж буду старатися бути хорошою мамою. Але зрозуміти і пробачити наших бабусь я не зможу.

Я знаю, що зараз посипляться фрази типу: «А ніхто не говорив, що буде легко», «раніше треба було думати», «потрібно вміти домовлятися», «значить це ти така, раз тобі не хочуть допомагати», тощо.

Фото ілюстративне – hotline.

You cannot copy content of this page