fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком якраз відсвяткували срібне весілля і він пішов. Все почалося ще влітку, Василь став часто їздити до друга на дачу, говорив, що будинок йому будує, а я нічого не помічала

Зараз у мене в сім’ї склалася дуже непроста ситуація, я навіть подумати ніколи не могла, що мене подібне чекає на схилі літ.

Усім своїм подругам та знайомим я вже просто набридла зі своїми щоденними скаргами, ось, пишу зараз, розповідаю свою історію, можливо стане легше і я найду відповідь на ті питання, на які досі не знайшла. Можливо, хоч хтось з чужих людей мене зрозуміє та підтримає у цій ситуації, слово добре скаже при нагоді, порадить щось добре, щоб було краще.

Зараз мені вже 55 років, скоро вже і пенсія чекає, але я ще зараз працюю, хоч сил все менше у мене, але не один рік ще маю ходити на роботу. А проблема у мене, здавалося б, зрозуміла – мене залишив чоловік. Тільки відзначили ми з ним срібне весілля, а він залишив мене і пішов до іншої. Прожили ми з Василем по роках більше, тільки дата весілля така була, так вийшло у нас.

Є у нас одна донечка, їй теж зараз 25 років, вже дорослі, тільки вона живе дуже далеко від нас, у свого чоловіка. Донька в 20 років вийшла заміж і поїхала від нас, я вже навіть бабусею один раз стала, внучці моїй нещодавно виповнилося 3 роки, а ще дочка знову зараз чекає дитятко, ми лише нещодавно дізналися про це. Дуже радісна новина була для нас усіх.

З Василем ми жили всі ці роки наче й непогано, сперечалися рідко між собою. Можливо, тому, що за характером ми підходили один одному: він такий собі різкий, а я людина мовчазна вмію згладжувати будь-яку ситуацію, щоб усі були спокійні і всім було добре, у мене завжди це виходило непогано. Мій такий спокійний характер іноді навіть Василеві не подобався, не раз скаржився, що я не вмію відстояти свою точку зору. А я і не сперечалася ніколи з ним – кому від цього буде краще? Я з роками звикла до характеру Василя, змирилася.

Незважаючи на дрібні непорозуміння, усі нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для якихось недобрих чуток і не чула ні від кого з людей, щоб мій чоловік з кимось там ходив. Навіть не знаю, як так могло вийти, що Василь мій знайшов іншу.

Ну, можливо, самі перші тривожні дзвіночки почалися ще з того, що чоловік став мені робити зауваження, що я вже не така струнка, як колись, що я дуже змінилася. Я стала вранці робити зарядку, більше їла фруктів та овочів, прислухалася до думки Василя, але нічого не змінювалося, моя зовнішність залишалася такою, як і була і чоловікові це вже зовсім не подобалося.

А ще цього літа мій Василь став часто їздити до свого друга на дачу з ночівлею – мовляв, допомагати йому в будівництві, адже там він щось будує. З собою Василь мене ніколи не брав, говорив, що там одні чоловіки-будівельники, всі працюють цілий день, потім вечеряють і лягають спати, мовляв – жінок там немає. Що я робитиму там одна? Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої.

Загалом, Василь довго не мовчав, він сам мені все розповів, в усьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти. Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів іншу, струнку і енергійну, яка має свою думку в усьому, не те, що я. А я засмутилася, просила Василя не йти! Але він як заговорений, очі скляні, пішов, навіть не слухаючи мене.

Я з самого початку набрала доньку, все їй розповіла, що відбулося, вона телефонувала своєму батькові, докоряла йому. Приїхати вона не може, цих 9 місяців у неї проходять не просто, та й як вона залишить чоловіка з малою дитиною, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати?

Зараз я думаю, напевно, мені так долею передбачено – залишатися до старості років одній. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня. Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї пані у нього не вийде: він гордий і завжди свою думку відстоює до кінця.

Хоча я розумію, що там все вийде – у них все добре. Моя подруга якось розповідала – що у них так все гарно складається, та пані зараз в усьому догоджає йому, а він їй квіти, мало не щодня, носить і продукти пакетами додому, чого ніколи не було у нас, я сама все купувала і носила додому. Але мені від цього не легше, навпаки.

Що мені робити, як все це відпустити і жити й далі своїм життям? І люблю я свого чоловіка. Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще покличе мене заміж і я знайду своє щастя. Невже так і все закінчиться? Невже нічого не зможу я змінити і виправити, щоб повернути своє щасливе сімейне життя?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page