Ми ніколи не вважали, що батьки нам щось винні, намагалися всього досягати самі. У чоловіка була спадкова однокімнатна квартира, в яку ми вселилися відразу після весілля. Але ми розуміли, що колись доведеться задуматися про розширення житлоплощі.
Коли у нас народилася дитина, ми зрозуміли, що пора думати про більшу квартиру. Потрібно було брати кредит, але поки я була в декреті, відкладати щось нам не вдавалося. З однієї зарплати чоловіка не розгулятися.
На допомогу батьків ми не розраховували. У мого чоловіка було ще двоє молодших братів, та й зрештою, вони і так нам дуже допомогли, бо віддали бабусину квартиру, а моя мама не отримувала стільки, щоби ще й нам допомагати. Але вона була на пенсії, тому я хотіла, щоб вона сиділа з онуком, а я вийшла б на роботу. Це б нам дозволило раніше накопичити на іпотеку. Продавати квартиру чоловіка ми не хотіли, думали її здавати, щоби легше було платити іпотеку.
Мама погодилася, а ми з чоловіком почали працювати. Звісно, з двох робіт дохід наш виріс, але накопичення зростали повільно. Тоді мама запропонувала нам свій варіант.
– Я одна в двійці живу, мені стільки не треба. Давайте поміняємося, я піду до вашої квартири, а ви в мою. Можна навіть нічого не переоформлювати, ти в мене одна спадкоємиця. І чоловік твій не обурюватиметься, що його особиста власність стала спільною, – запропонувала мені вона.
То був вихід. Найкращий вихід із ситуації. Перед переїздом мама запропонувала нам зробити ремонт в її квартирі. Я з нею була згодна, ремонт напрошувався давно, але мама тільки відмахувалася, говорила, що тут одне відремонтуєш, воно за собою потягне інше, а в неї таких грошей немає. Та й у новому ремонті старі меблі виглядати будуть погано, тут тоді вже все міняти доведеться. Тому все залишалося як є.
Але новий ремонт все одно вийде нам набагато дешевше, ніж квартира в іпотеку. Ми з чоловіком подумали, всі зважили, підрахували і прийняли мамину пропозицію.
Ми розтрощили свої заначки, найняли людей і розпочали ремонт. Вдень мама була в нашій квартирі і сиділа з онуком, а на ніч йшла до себе. Бригада попалася гарна, тож роботи йшли швидко. Але наших накопичень виявилося замало, бо під час ремонту виринали якісь нові проблеми, які треба було вирішувати. Так як хотілося зробити один раз і на довгий час, доводилося розщедрюватися.
Для цього ми з чоловіком навіть взяли кредит, з огляду на те, що нам не тільки ремонт робити, а й обстановкою обзаводитися. З мамою була домовленість, що ми їй залишаємо квартиру зі своїми меблями та іншим наповненням, а з її квартири всі меблі вивозяться, а ми закуповуємо нові.
Все це дійство тривало шість місяців. Але ніщо не триває вічно, тому нарешті ремонт був завершений, меблі стояли, залишилося перевезти речі. Але цей момент мама чомусь все відкладала. То одне, те інше.
А потім з’ясувалося, що вона передумала переїжджати. Сказала, що за ремонт нам дякує, тільки переїжджати зі своєї квартири не хоче.
Я не розумію, як вона могла з нами так вчинити, адже ми повністю під себе і ремонт зробили, і меблі купили. Вона ж обіцяла! Але мама мене ще й присоромила, що ремонт матері я могла і так зробити, і взагалі, я погана дочка, яка намагається виселити матір із власного житла.
Що тепер робити, я не знаю. Мені прикро. І перед чоловіком соромно за поведінку мами.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
