Нас у батьків є двоє: я і сестра. І вони завжди нас обох любили однаково.
Надія старша за мене на 4 роки, тому першою вийшла заміж.
І хоч у нас був великий будинок (мій батько в свій час постарався), та сестра жити разом з батьками не захотіла.
Вона відразу наполягла, щоб наші батьки дали їй землю під будівництво і заразом допомогли будувати будинок.
Батько тоді ще був живий, він працював і добре заробляв, тому вони зробили все, як хотіла сестра.
За рік з половиною Надія з чоловіком переселилися у свій будинок, який знаходиться по сусідству з нашими батьками.
Я ще довго не могла вийти заміж, і знайшла собі чоловіка аж в 30 років.
Спочатку ми жили разом з моїми батьками, а потім чоловік захотів їхати на роботу в Чехію, і наполіг, щоб я їхала разом з ним.
Наші батьки тоді ще були повні сил, тому не мали нічого проти. Сказали, що це наш будинок, і ми зможемо в нього повернутися коли захочемо.
Ми непогано заробляємо в Чехії, але свого житла не маємо. Плануємо ще трохи тут заробити і повернемося додому.
У мого чоловіка є значні проблеми із здоров’ям, не знаю, скільки він ще зможе працювати.
А нещодавно я таке дізналася, що просто не можу в це повірити. Не вірю, що найрідніші люди – мама (батька уже немає на цьому світі) і сестра залишили мене без спадщини.
Сестра переконала маму, що мені будинок в селі не потрібний, тому мама зробила дарчу на старшу доньку моєї сестри, яка заміж зібралася.
Аргумент у родичок такий: у Наді троє дітей, їй потрібніше, а у нас з чоловіком дітей немає, то ж ми якось обійдемося без спадщини.
– А ти що, сестричко, за стільки років не заробила собі на квартиру?, – в’їдливо запитала мене сестра.
– Донечко, не ображайся, я мушу внукам допомогти, – намагалася виправдати свій вчинок мама.
Тепер я розумію, що мені і справді вже нема куди повертатися, і треба думати, як собі житло придбати. А це непросто, навіть при тому, що ми обоє з чоловіком за кордоном.
Як рідні люди могли так несправедливо зі мною вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
