З Петром ми прожили 10 років, у нас росте донечка, їй зараз 6. Не можу сказати, що сімейне життя з чоловіком було легким, але я вже знала всі особливості його характеру, тому ми притерлися і жили, як і тисячі інших сімей.
А зараз я не знаю, що мені робити, адже я дізналася про зраду чоловіка. Найприкріше те, що Петро це зробив в той самий момент, коли я найбільше потребувала його підтримки.
З часом наші відносини зайшли в глухий кут – на кшталт любимо один одного, але чи то втомилися, чи то побут заїв. Петро першим почав розмову про те, що так жити він більше не може. Тому ми вирішили трохи пожити окремо, причому домовилися спокійно, без зайвих емоцій. Домовленість була на два-три місяці, причому після цього ми зібралися всією сім’єю на море, де остаточно приймемо рішення. Він поїхав в травні до свекрухи, я залишилася вдома з дитиною. І тут я дізнаюся, що чекаю ще одну дитину.
Повідомила новину чоловікові – у відповідь тиша. Ні слів підтримки, нічого. У липні, як і домовлялися, поїхали до моря. Провели разом тиждень, на відпочинку у нас все було чудово. Повернулися додому – і знову тиша.
Я вирішила відпустити ситуацію і продовжувати жити далі. Але саме в цей момент не стало моєї мами. Петро приїхав, щоб допомогти, адже я була на шостому місяці. Я була одна, більше у мене не було нікого. Чоловік підтримував мене рівно три дні, а потім знову зник з мого життя.
А буквально через кілька тижнів я випадково підслухала розмову Петра. Він називав її «кохана» і обіцяв, що скоро приїде і вони завжди будуть разом.
Прийняти це, з огляду на останні події в моєму житті, було складно. Звичайно, я розумію, що в той момент ми розлучилися і він міг робити що завгодно. Але зараз? Коли він вирішив, що все буде як раніше?
Петро пішов від нас, я народила чудового синочка. Звичайно, одній з двома дітьми було важко, але я якось справилася.
І ось минув рік і в моєму житті знову з’явився Петро. Проситься назад в родину. Каже, що вона була помилкою, він це зрозумів тільки зараз, що я і діти йому дуже потрібні. Але як пробачити? Чи було це зрадою? Як забути і не згадувати, і чи треба це робити? Мені здається, я не зможу з цим жити.
А розповісти нікому. Найближчих людей вже немає, а подругам соромно, та й не всі зрозуміють і підтримають. З ним не поговориш – він замикається, твердить тільки, що цього більше не повториться. А я не вірю. Ось і не вірю, і все тут. Одним словом, я не знаю, що робити – пробачити чи так і залишити чоловіка в минулому?
Фото ілюстративне – banka.varenie.
