У нашій родині, якій в цьому році 10 років, склалася непроста ситуація. Ми ж чоловіком живемо в Тернополі, а батьки чоловіка в іншій області, за 500 кілометрів від нас. Познайомилися ми ще під час навчання, а після закінчення університету вирішили одружитися.
Спочатку ми знімали квартиру, але коли у нас народилося двоє дітей – спочатку донечка, а потім син, ми зрозуміли, що нам потрібно своє житло. Першою моєю думкою була ідея звернутися до батьків, щоб вони допомогли. Мої сказали, що зможуть продати частину земельної ділянки, яка їм належала, і віддати кошти нам. Але це була навіть не третина потрібної нам суми.
А от батьки чоловіка навідріз відмовилися допомагати, хоча у них було найбільше можливостей – у їхній власності було дві квартири, одну вони могли продати, щоб нас виручити, але вони навідріз відмовилися це робити.
Життя у нас було нелегким, але всі ці роки сім’я чоловіка нас не підтримує, спостерігають з боку, кажуть мовляв, самі впораєтеся. Чоловік мовчить і ніяк не коментує це. Весь час нам допомагаємо моя мати, вона дивилася і дивиться дітей, допомагає у всьому.
Коли чоловіка батьки сказали, що ми самі впораємося зі своїми бідами, я чоловікові сказала, якщо що трапитися у них, нехай вони самі справляються.
Тоді ми з чоловіком вирішили, що єдиний вихід отримати власне житло – це поїхати чоловікові на заробітки. Я не могла нікуди їхати, бо на руках у мене було двоє дітей. Батьки чоловіка тоді були дуже проти, щоб їхній син кудись їхав, звинувачували мене, що це я його туди відправляю, бо думаю лише про гроші.
Я на кілька років переїхала з дітьми в село до своїх батьків. Вони тоді мене дуже підтримали. Всі гроші, які заробляв чоловік, ми відкладали і через 4 роки ми вселилися у власну квартиру. Ми продовжували жити як всі, чоловік знайшов роботу в Тернополі, а коли нам не вистачало грошей, то чоловік знову на кілька місяців їхав за кордон.
А нещодавно захворів батько у чоловіка і лежить в лікарні в іншому місті, а його мати маніпулює, щоб мій чоловік відпрошувався з роботи і їхав до них, поки батько не одужає. Чоловік відмовити мамі не може. Але я вважаю, що це не зовсім правильно – все кидати і їхати до них. Трохи допомогти грошима – інша справа, але кидати дружину і дітей, це вже занадто.
Крім того, я пам’ятаю, як вони всі ці роки навіть в нашу сторону не глянули, коли нам була потрібна допомога. Я не хочу, щоб у чоловіка зіпсувалися відносини з його сім’єю, я хочу, щоб він зрозумів, що на першому місці у нього маю бути я і діти.
Одним словом, я дозволила надати батькові лише матеріальну допомогу, а чоловік хоче кидати роботу і на кілька місяців їхати до своїх батьків. Каже, що потім знову поїде за кордон і все надолужить. Не знаю, як правильно поступити – відпустити його чи заборонити куди-небудь їхати.
Фото ілюстративне – pinterest.