З Валерієм я познайомилася ще коли вчилася в університеті. Він відрізнявся від багатьох інших якимось внутрішнім спокоєм і надійністю. Я була з іншого міста, що за 600 кілометрів, в чужому місті Валерій став мені найріднішим, то ж коли він зробив мені пропозицію, я погодилася.
Чоловікові свекруха віддала свою однокімнатну квартиру, яка їй дісталася від її батьків, то ж відразу після весілля ми пішли жити окремо. І все було б добре, якби мама Валерія не вирішила, що вона може приходити до нас коли їй заманеться.
Вона кожен день приходила в гості під різними приводами. І ніколи не втрачала можливості дорікнути мене – то погано пил потерла, то борщ не досолила, то внуки занадто невиховані. А чоловік нічого не міг її відповісти. Сперечатися з мамою не хотів. Та ще й підтакував. Типу мама права.
Так ми прожили 6 років. Якось, після чергового візиту свекрухи, я зрозуміла, що більше так не можу, нам і так тісно було чотирьом в однокімнатній квартирі, а тут ще й свекруха щодня, як на роботу, до нас приходить. І тоді я задумала план переїзду в інше місто.
Родом я з Півдня, тому ми з чоловіком вирішили, що переїдемо ближче до моря. У чоловіка на роботі був важливий проект, то ж він був змушений залишитися вдома, а я з двома дітьми полетіла шукати нам нове сімейне гніздечко. Свекруху з собою, зрозуміла справа, ми не запросили. Та й жила свекруха не одна, а з чоловіком. У цьому місті ще у неї жила і донька, сестра мого чоловіка.
Поїхала я з дітьми тому, що були канікули і у мене в цьому місті жила рідна сестра. У неї ми перший час і зупинилися. Цілих два місяці я шукала житло і знайшла. Купила квартиру, подзвонила чоловікові і повідомила йому радісну новину. Але у відповідь я не почула радісного голосу.
– Я передумав, я не приїду, – сказав чоловік.
Я була ошелешена такою заявою, адже ми все разом вирішували, та й гроші на покупку квартири дав чоловік.
– Чому? Що трапилося? Адже ми давно все вирішили, – почала питати я, нічого не розуміючи.
– Тому що я не можу залишити маму тут одну. Вона сказала, що не зможе без нас жити, – відповів він і відключив телефон.
І тоді нарешті я зрозуміла, що більше так не може тривати і зворотного шляху немає. Я залишилася тут, а чоловік біля своєї матері. Тепер я точно знаю, що свекруха повинна жити чим далі тим краще. Ну як вона могла бути такою егоїсткою – змусила свого сина залишитися біля неї, знаючи, що двоє її внуків будуть рости без батька.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
