Інші мами-заробітчанки своїм дітям і квартири, і машини купили, а моя мама умудрилася приїхати з Італії з пустими руками. І тепер вона планує жити з нами – на всьому готовому!

У нас є двокімнатна квартира, в ній колись жила мама і ми з сестрою. Але потім мама поїхала за кордон на заробітки.

Мені тоді було 17 років, а сестрі 15. Мама поїхала в Італію разом з нашою сусідкою, тіткою Дариною.

Вони обидві говорили – їдемо на заробітки щоб допомогти дітям.

У тітки Дарини теж дві доньки було, наші ровесниці приблизно.

Мама нас залишила на бабусю, домовилася, що вона за нами буде дивитися.

Ми з сестрою закінчили школу, поступили в університет, жили за бабусину спочатку мінімальну зарплату, а потім за пенсію.

Мама нам нічого не присилала, все говорила, що якщо вона буде грошима розкидатися, то так нічого і не назбирає.

Ми терпляче чекали, коли ж на нас поллється дощ із заробітчанських євро, але цього так і не сталося.

Моя мама знайшла собі в Італії чоловіка і вирішила там влаштовувати своє особисте життя, а нам з сестрою сказала, що ми вже дорослі, тому обійдемся і без неї.

Мама вирішила, що житлом ми забезпечені, адже у нас є дві двокімнатні квартири – наша і бабусина, так що кожна з нас матиме житло, а якщо хочемо більше, то треба самим заробляти.

Ну що ж, справедливо – мама самотня і ще доволі молода жінка, має право на особисте життя.

Ми з сестрою на її гроші не чекали, після закінчення університету влаштувалися на роботу, згодом вийшли заміж.

Сестра з чоловіком живе у бабусиній квартирі, а я – в нашій.

Коли бабусі не стало, сестра офіційно оформила квартиру на себе, а моя за документами і досі належить нашій мамі.

Комусь би сказав, не повірили б, що мама за 15 років жодного євро нам не вислала.

Вона жила собі в своє задоволення. Її чоловік теж був не бідною людиною, як я зрозуміла, вони часто їздили кудись відпочивати, мама багато витрачала на свій зовнішній вигляд і на одяг.

Тим часом, наша сусідка тітка Дарина, яка тоді поїхала разом з мамою, купила обом дочкам по квартирі, а собі ремонт шикарний зробила, то ж нещодавно повернулася додому з почуттям виконаного обов’язку.

Діти її дуже люблять, вона ж всі 15 років їх підтримувала, а тепер вони їй чим можуть допомагають.

А ми просто забули, що у нас є мама, сподівалися лише на себе.

Та мама сама про себе нагадала. Її чоловіка раптово не стало, виявилося, що офіційно вона з ним розписана не була, і тому не має право на щось претендувати. Приїхали його діти від першого шлюбу і вказали мамі на двері.

Коли вона зрозуміла, що залишилася ні з чим, вона прийняла рішення приїхати додому.

Оскільки ніякого іншого житла мама не придбала, вона вирішила, що житиме в своїй квартирі, тобто разом зі мною і моїм чоловіком.

Вигнати її я не можу, адже офіційно мама є власницею житла.

Та мені дуже прикро, бо ми з чоловіком вклали чималі гроші в наше помешкання, зробивши там капітальний ремонт.

А тепер, напевно, прийдеться нам з’їжджати, бо іншого виходу я не бачу.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.