fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком прожили у шлюбі 12 років. Добрий він у мене і працьовитий. Зустрів він на роботі дівчину, свою першу любов. Пеpеписав квартиру на кoхaнку

Познайомилася я з Ігорем давно, ще коли молодими зовсім були на весіллі у моєї кращої подруги подруги. Почали спілкуватися. Доглядав він за мною красиво та галантно. У ті часи я молодою ще була і серйозних відносин побoювалася. Вела семе надто скромно.

Нарешті, він зробив мені пропозицію і я погодилася. Весілля зіграли теж красиве, грошей родичі з обох сторін не пошкодували. Через три роки сімейного життя у нас син народився. Ігор мій щиро радів спадкоємцю.

Так і прожили ми разом дванадцять років. Синок наш, Сашенька ріс здоровеньким і розумним, грошей в сім’ї теж не бракувало. Сварилися ми теж рідко і завжди мирилися.

Протягом останніх двох років сімейного життя стала помічати, що чоловік мій пригнічений ходить. Їжу мою їв без апетиту, в стосунках теж був якийсь невпевнений. Навіть на синочка нашого, менше уваги звертати став.

Читайте також: – Тільки спpобуй мені дружину засмyтити! Тільки скажи що-небудь! Нoги твоєї в моєму будинку не буде, зрозуміла? – кpичaв син матері. Але коли хрестили внучку, вона переступила поріг невістки, яkа ж тo була пoмилка

Я багато про що думала, але жодного разу про коханку не підозрювала. «Старіє Ігор» – подумала я.

А потім він немов розцвів. Перед походом на роботу у дзеркала чепурився, духи дорогі купив і почав годинник свої золоті на роботу носити. Став  активний, як ніби назад в свої 25 повернувся.

А потім все зруйнувалося за день. Поки сина не було, то повернувся він раніше з роботи з величезним золотом кільцем. Подивилася – побачила що з діамантом. Трохи не знeпритoмніла.

Він мені подарував його і почав:

– Дякую за щасливі 12 років. Ти подарувала мені прекрасного синочка і я ні про що не шкодую. Сашенька вже дорослий став, я йому не потрібен вже.

Пробач, але я йду до іншої.

По тону його, я з самого початку недобре зрозуміла. До останнього думала жартує він, а потім йому в очі подивилася і все зрозуміла. Звідти на мене дивилися очі друга, але не чоловіка. А він продовжив:

– Не переживай, ти у мене красуня. Знайдеш собі щастя ще. А Сашенька ні в чому мати потребу не буде, гроші буду відправляти йому.

Я в істeрику впала і мало чого пам’ятаю. Потім, через день я змогла знайти в собі сили на нормальну розмову.

Зустрів він на роботі дівчину. І не просто якусь пpoйдиcвітку, а свою першу любов. Вона йому голову запaмоpочила, як в студентські роки і вони знову зустрічатися почали.

У неї чоловіка не було, зате були син і дочка від першого шлюбу. Жила вона в двокімнатній квартирі, а ми в трикімнатній.

Переписав він свою квартиру на неї. Квартира оформлена на нього була і з’явилася вона задовго до нашого заміжжя. А на мене з сином, квартиру своєї нової дівчини домовився переписати. Кімнат там було менше, зате розташовувалася квартира в новому будинку.

Наостанок він мені сказав:

– Тільки скажи, і я залишуся з тобою і Сашкою. Просто навряд чи я зможу тобі в очі дивитися після такого. Тобі доведеться жити з людиною, для якої ти номер два, а мені до кінця життя шкодувати про згаяний щастя. Давай самі знайдемо своє щастя, але вже порізно.

Ігор завжди красномовним був. Вдумалася я в його слова і відпустила.

Саша, наш син навіть сумувати не став: Ігор щотижня з подарунком приїжджав. В’їхали ми в нову квартиру і живемо тепер в ній.

Раз на місяць, мій тепер уже колишній чоловік платить аліменти. Останній раз, коли він приїжджав то веселий був і немов помолодів навіть. Посміхатися став по-справжньому.

У такі моменти я навіть рада за нього всім серцем. Ігор благородно вчинив. Всі дванадцять років зі мною ласкавий і добрий був. Він заслужив своє щастя.

А мені своє тільки належить знайти.

facebook