Ніколи не знаєш, що краще. Інколи здається, що все, це кінець, крах, а виявляється, це лише початок. Мені було 40 років, коли чоловік пішов від мене.
– Я йду до іншої, – сказав Василь, поспіхом збираючи сумки. – Я її люблю, і вона мене теж любить.
Я мовчала, прикро було, звичайно, почути від чоловіка, з яким майже двадцять років прожила, що той іншу полюбив. Але, на свій сором я відчувала велике полегшення від того, що чоловік іде від мене. Це полегшення було сильніше, ніж образа.
– Квартиру залишаю тобі і дітям. У Лесі великий будинок, ми його відремонтуємо і заживемо.
Спасибі і на тому. Квартиру колись отримав Василь, тому міг зажадати якусь частку, але не став. Та й діти у нас були спільні, напевно, зади них квартиру він нам залишив. Не виганяти ж рідних дітей на вулицю.
Василь пішов, а я сіла на диван перед телевізором і задумалась. Нахлинули спогади. Майже двадцять років ми прожили разом. Одружилися зовсім молодими, нам було по 20 років.
Після весілля ми жили у свекрів. Нелегко було, але я терпіла. У свекрів город великий. З ранньої весни після роботи і всі вихідні я там працювала до пізньої осені.
Спочатку все посади, потім все збери, урожай по банкам закрий – нічого, всі так жили. Потім Василь на роботі квартиру отримав, я тоді вже чекала другу дитину. Ми переїхали, стали своє житло облаштовувати. Але город ніхто не відміняв. Як я синочка народила, Василь почав все частіше вживати оковиту. Спочатку зі зміни прийде трохи нетверезий, потім з друзями затримуватися став, і зі зміни бувало, його приносили додому.
Я намагалася чоловіка соромити, просила опам’ятатися і зупинитися, але ставало тільки гірше. Не раз я від нього з дітьми до матері втікала, була справа вночі, взимку в одній нічній сорочці йшла. Тверезий Василь приходив миритися, божився, що таке в останній раз. Я вірила, прощала, поверталася. А діти батька не любили, через таку його поведінку навіть побоювалися.
Навіщо терпіла, сама не розуміла. Може, тому, що з дитинства я бачила таке ж у себе вдома і подумала, що така поведінка для сім’ї – норма. Мій батько був далеко не найкращим чоловіком і татом. Я не люблю згадувати своє дитинство.
І тяглося б все так і далі. Якби на 41-му році свого життя Василь не зустрів Лесю і не подав на розлучення. Що вже Леся зробила з ним, одному Богу відомо, але чоловіка як підмінили. До оковитої не доторкається, став геть іншою людиною.
Будинок Лесі Василь відремонтував своїми руками, став дім як картинка. Дочці її добре допомагає, навіть з онукою няньчиться. З Лесею він розписався, живуть вже котрий рік. Зі своїми рідними дітьми Василь бачиться рідко і практично не допомагає їм. Не складаються у них стосунки. І дочка, і син добре пам’ятають, як нетверезий батько колись поводився, напевно, вони і досі йому цього пробачити не можуть.
Через кілька років після розлучення я теж зустріла чоловіка, зовсім не такого як Василь, але заміж за нього не хочу. Живемо так, то у мене, то у нього, то окремо, то разом. Ходимо в кіно, в театри, відпочивати їздимо
Нажилася я в шлюбі, тепер для душі хочу пожити. Діти виросли і я нарешті стала вільною і щасливою. Я часто думаю, яким би було моє життя, якби я і далі жила з Василем. Думаю, нічого хорошого з цього б не вийшло. А так ми обоє щасливі. Тому не варто триматися за стосунки, які вже вичерпали себе – так краще буде і для вас, і для дітей.
Фото ілюстративне – pixabay.
