З Костянтином ми разом живемо у шлюбі вже 4 роки. Стосунки у нас склалися в сім’ї досить хороші хороші за весь час, а це не завжди так складається між чоловіком та дружиною, та ми розуміли одне одного з пів слова, і всі фінансові питання, які у нас в сім’ї виникають, ми звикли вирішувати спільно. Я ніколи не витрачала на себе багато грошей, і жити за рахунок чоловіка – це не про мене, я завжди намагалася заробити якусь копійку сама.
Іноді навіть, коли у Костянтина були тимчасові фінансові труднощі і нам не вистачало на життя, я часто брала додаткові зміни, щоб заробити якусь копійку, і працювала без вихідних, щоб в нашій родині було все добре.
Нас обох з Костянтином дуже засмучує той факт, що у нас з ним немає свого власного житла. І поки воно у нас не з’явиться, ми навіть батьками не плануємо ставати. На орендованій квартирі ми не можемо відчути себе «як вдома» – немає впевненості в завтрашньому дні, що все буде стабільно, і відсутнє будь-яке бажання покращувати чужі квадратні метри, ми не можемо зробити навіть невеличкий ремонт у ній, адже з неї нас можуть попросити піти в будь-який момент, а витратити на ремонт відразу потрібно чималі кошти.
Чоловік мій – ще з народження жив у нашому місті, і у його тата й мами є декілька квартир. Коли батьки Костянтина здавали «зайву» свою квартиру в оренду, щоб мати додатковий дохід до пенсії, то я навіть і думати не могла про те, щоб просити в батьків чоловіка, щоб вони впестили в ту квартиру жити нас, адже розуміла, що вони багато років складали собі гроші на ту квартиру, щоб гарно жити на старості років і нічого не просити в дітей.
Та згодом я все таки дізналася, що свекри збираються цю квартиру переписати на свою дочку, сестру мого чоловіка, і я не могла зрозуміти чому вони так вчиняють: з чого це раптом така несправедливість?
У моїх свекрів є двоє рідних дітей, і вони обоє – спадкоємці в рівних частинах, якщо дивитися по-людськи, так з якої радості їхня улюблена донька, в якої вони душі не бачать, буде жити на всьому готовому, в той час, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по орендованих маленьких квартирах, які десятками років не бачили ремонту, або виплачувати все життя кредит?
Костянтин взагалі нічого не сказав, коли дізнався про це, просто ходив мовчки, і не став вести якісь розмови чи суперечки зі своїми татом і мамою, а я мовчки пробачити це не змогла.
Мені якось прикро за вчинок батьків мого чоловіка. Всі свої думки з цього приводу я висловила своїй свекрусі і зовиці. Вони у відповідь стали мені говорити, що я корислива людина і думаю лише про гроші і про себе, мій добробут для мене на першому місці, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.
Чоловік ображається мене за те, що я влаштувала суперечку з його ріднею, що влізла не в свої справи, куди мені взагалі немає ніякого діла. Костянтин сказав: «Раз мої батьки самі заробили на свою нерухомість, то і розпоряджатися нею можуть, як хочуть самі». Чоловік просить мене постійно, щоб я з ним не говорила про це і батькам його теж нічого не казала, і навіть натякає на те, що непогано було б, якби я попросила вибачення перед його мамою та сестрою за те, що наговорила.
Я не розумію, свого чоловіка, невже йому байдуже, що батьки дбають лише про його сестру, а до нього йому зовсім немає діла. Можливо, я б сама і не звертала увагу на це, але справа в тому, що батьки мало не щодня телефонують Костянтину і просять його, щоб він щось зробив для них. Чоловік ніколи їм не відмовляє, вони навіть доньку свою нічого не просять, лише на нього усю роботу спихають. На старості років теж доглядатиме їх син, адже донька й зараз ніколи їм нічим не допоможе. Тоді чому я маю мовчати зараз про квартиру, якщо на старості років доглядатиму свекрів?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
