З моїм чоловіком Олегом, ми познайомилися вже 25 років тому, причому, досить цікавим чином, – поділилася зі мною якось 50-річна знайома Ніна. – Я йшла з тримісячною донькою в колясці, раптом посеред дороги переходу чую, щось тріснуло, і у нашої коляски відлетіло колесо. Ну, я розгубилася, заметушилася, не знаю, за що братися, коляска не їде, стоїть перекошена і все. І тут чоловік, що йде позаду нас, мені допоміг – просто взяв цю мою коляску і переніс мені її на ту сторону дороги, разом з дитиною.
– Це і був твій Андрій тоді?
– Так, то і був саме він. Ходімо, каже, дівчино, зі мною, тут в ста метрах шиномонтажна майстерня знаходиться, я там працюю, зараз все виправимо з вами разом. Полагодимо ваш мерседес, адже ви тепер без нього нікуди, ще й дитина мала. А ви поки з дитинкою посидьте, почекаєте мене, я швидко справлюся.
Пішли, відремонтували вони зі своїм напарником коляску, щось там придумали і прикрутили, на знак вдячності Андрій попросив мій номер телефону. Ну, тоді мобільного телефону у мене ще не було, я дала йому, звісно, свій домашній. Дуже вже вдячна була, що коляску налагодили, та ще й безкоштовно, адже навіть копійки у мене за це не взяли, ще й підбадьорили, посміялися ми з ними тоді. Не уявляла просто, як би я з донькою без тієї коляски на вулицю виходили.
На момент знайомства з Андрієм Ніна жила з батьками та ростила дочку одна. Рідний батько дитини відразу її покинув, як тільки дізнався, що Ніна чекає дитину, але ж до цього обіцяв золоті гори.
Батьки жінку добре підтримали, спасибі їм, дали дах над головою і поділилися шматком хліба, але ж вони і самі були люди зовсім не багаті, одним словом, поділилися останнім, чим мали. На дворі стояла друга половина дев’яностих, і ситуація була вже трохи краще, ніж на початку десятиліття.
Але все одно Ніна з сім’єю жили, як могли на якісь смішні гроші.
Речі для дитини, наприклад, збирали всім миром – подруги, родичі, сусіди, знайомі з роботи ділилися всім, чим тільки можна було. Хтось віддав коляску свою, після дитини, яка вже виросла, хтось ванночку, хтось приніс чи передав повзунки і десяток пелюшок, з яких вже навіть застарілі плями не можна було випрати.
Одноразові підгузники вже давно не були якимось дивом, але Ніна про них і не мріяла навіть на той час, вони коштували захмарну ціну для молодої жінки, вона точно купувати їх не мала за що.
У ті роки всі гроші, що у Ніни були, йшли на харчування, і як жити далі, молода мати взагалі не уявляла собі, одна надія на допомогу та підтримку своїх батьків.
Так що веселий, працьовитий і впевнений в собі Андрій з’явився в її житті дуже вчасно.
В цей же день ввечері він відразу і подзвонив Ніні, потім на наступний день, потім ще раз.
Якось швидко закрутилися стосунки у них, і вже через три місяці Ніна під смуток і вмовляння мами, адже вона була проти, збирала в чемодан свої і дитячі речі – переїжджала до Андрія жити з дитям.
– Так невже буває? – не припиняла вмовляти свою доньку мати. – Ви знайомі зовсім мало часу. Куди ти поїдеш з дитиною такою маленькою? Залишся вдома біля мене! Нічого доброго з цього не вийде, от побачиш, ти ще згадаєш мої слова, про дитину лише подумай.
Але, на велике щастя, передбачення мами не збулися навіть й близько. Ніна переїхала до Андрія, і зажили вони досить непогано, а, можна сказати, що навіть дуже добре.
Андрій оточив її турботою, до доньки ставився як до рідної своєї дитини, міг і нагодувати, і погуляти. І вночі вставав, і у ліжечка сидів, коли занедужала. Коли дитині виповнився рік, Ніна та Андрій одружилися.
Андрій носив дружину і дочку на руках, здував з неї пилинки, був дуже хорошим чоловіком.
Просив народити йому ще одну дитину, і Ніна, ще недавно говорила собі, що більше ніколи не зважилася планувати друге дитя, а тут думка з-мінилася. Кому і народжувати, якщо не такому чудовому чоловікові і батькові, як її Андрій.
Тільки от тут виникла проблема. Рік йшов за роком, а дитятки у них не було. І тільки коли старшій дівчинці, Марійці, виповнилося тринадцять років, а другу вже і чекати перестали, Ніна, несподівано, дізналася, що чекає дитину. А через певний час народила другу дочку – Полінку.
– Андрій був щасливим, в обох дочках душі не чув! – згадує мені Ніна. – Абсолютно ніяк їх не поділяв їх на рідну та нерідну. Грався, вчив кататися на велосипеді, плавати, пісні з ними співав, брав на риболовлю, причому, Марічку навіть більше: з’ясувалося, що Марічка відпочинок на річці з вудкою обожнює, як і Андрій, а Полінці це не дуже подобається. Звичайно, Марічка кликала Андрія татом, іншого вона і не знала. І в голову не приходило їй, що у неї може бути інший батько. А я теж не бачила сенсу про це говорити. Навіщо? Ми сім’я, все прекрасно у нас, у дітей є і мама і тато.
Коли марчці виповнилося п’ятнадцять, а Світлані не було ще й двох років, Андрій взяв в кредит квартиру, на етепі будівництва.
– Навіщо? – здивувалася Ніна.
– Ну як же, для дітей, щоб було, з чого життя починати! – пояснив тоді Андрій.
Кредит чоловік платив сам – заробляв він добре, як на ті часи, і за десять років без великих зусиль виплатив борг за квартиру цілком.
– Зараз Марічці 25 років, у неї хлопець є, вони говорять про весілля, планує донька заміж виходити! – розповідає Ніна. – Я була впевнена, що куплену квартиру Андрій готує для Марічки, адже вона старша дитина у нас. Але яким було моє здивування, коли мій чоловік мені повідомив, що оформить це житло на Полінку нашу! А Марічці, каже, пізніше допоможемо на початковий внесок, якщо все буде добре. Ну, як? Поліні дванадцять років, вона ще в школі вчиться, а старшій доньці своє життя починати треба і жити окремо. Вона не може взагалі зрозуміти, чому так батьки вирішили? Марічка розуміє, що це не справедливо, ображається на нас.
Пояснювати дочці, чому так трапилося з квартирою, Ніна зовсім не готова. У Марічки все життя був улюблений тато, якого вона обожнювала, вони свого часу вирішили з Андрієм нічого не розповідати доньці про рідного батька. А тепер що ж? Сказати, що це не так? Це буде недоброю новиною для дочки, Ніна знає точно.
Але, з іншого боку, і не пояснити ситуацію не можна. Марічка щиро не може зрозуміти, чому батько раптом прийняв таке рішення з приводу квартири. Можливо, справа в ній – це вона його чимось образила? Може, в зять не подобається татові?
– Я вже сама Андрієві кажу, що Поліні квартира поки не потрібна, заміж виходить старша донька, давай спочатку вирішимо її проблеми. А чоловік мені заявив, що спочатку повинен вирішити проблеми рідної дочки. Квартира Поліні дістанеться, і крапка. Поки вона буде здаватися в оренду, а гроші Андрій хоче відкладати Поліні на освіту. А, що стосується Марічки – їй він теж допоможе, у міру сил. Зараз немає впевненості, що матеріально все буде так само добре, як десять років тому, адже часи складні. Тому квартиру Андрій обіцяти Марічці не може і не хоче саме зараз. Може тільки допомогти з початковим внеском, якщо буде мати можливість згодом.
Ніна зараз дуже розгублена, жінка навіть не знає, що тепер робити. Як правильно вчинити? Як справедливо буде в цій ситуації?
Фото ілюстративне.