Я маю дві доньки, так склалося життя, що про другу дитину я вже й не мріяла, але вийшло, як вийшло.
Різниця між моїми дівчатами велика, майже 11 років. Тому я завжди більше допомагала Людмилі, вона старша. Поки Надія навчалася в школі, Люда вже вийшла заміж. Їй першій зробили з чоловіком гарне весілля. Гляділи онучат, ні в чому не відмовляли.
За багато років склали грошей, адже Іван у мене був дуже працьовитою людиною і купили Люді в області двокімнатну квартиру. Потім стали збирати гроші на квартиру для Надії, поки та навчалася в інституті, на занедужав Іван. всі наші гроші, які були відкладені, пішли на те, щоб поставити на ноги його, та не склалося. Я залишилася без чоловіка.
Життя ставало все важче, здоров’я у мене теж, не позаздриш. Надія виросла, закінчила інститут. І потім Андрій її покликав заміж і скажу щиро, у мене грошей на весілля навіть не було, все оплатив мій молодший зять Андрій. Мені так соромно було, але що вдіє уже.
Жити діти стали на орендованій квартирі, до мене в двокімнатну не хотіли йти. Потім Надія подарувала мені онучка, але складно їм жилося, дитятко часто в лікарні було.
Мені постійно не давала спати совість, адже старшій Людмилі ми з батьком усім допомогли: дали квартиру, поставили на ноги, вони зараз розкішно живуть. Надивившись, як складно Надії, я якось пішла до старшої доньки і стала просити в неї допомоги. Просила, щоб вона допомогла сестрі. Та навіть розсердилася, казала, що в неї і своїх двоє дітей, а про Надю з дитиною мені не потрібно хвилюватися і допомагати, нехай Андрій краще дбає про них, як про неї її чоловік дбає.
Я образилася і висказала Люді все, що думала. Нагадала, що ми з батьком дали їм все і сказала, нехай як хоче, а за пів квартири сплатить гроші сестрі, адже ми з чоловіком на неї заробили.
Люда сказала, щоб я покинула її житло і більше не приходила ніколи, після таких слів.
Відтоді старша дочка не спілкується зі мною, а молодша так важко живе, з дитям часто в стаціонарі лежить, проблеми у нього. Так шкода мені їх, а допомогти не знаю чим. Лише себе картаю, що все віддали Людмилі.
Що робити не знаю, чим ще можу Надії своїй допомогти.
От і зараз іду дорогою до них в стаціонар, на останні гроші їсти купила. А далі бути як, не знаю, зовсім маю маленьку зарплату.
Фото ілюстративне.
