fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком і дітьми знімаємо квартиру, нам ніхто не допомагає. Якось я не витримала і сама запропонувала мамі з’їхатися з бабусею. Але отримала категоричну відмову. До себе вона нас теж не кличе. Як так можна, хоч би про внуків подумала

Мені 24 роки. Заміж я вийшла в 20 років, зараз у мене двоє дітей: синам 2 роки і рік. Наші батьки ніякого старту в житті нам не дали, тому ми знімаємо житло.

Про свекруху я мовчу, вона живе далеко. А от моя мама зовсім не має совісті, живе сама в квартирі, 20 хвилин їзди від нас. Бабуся у мене жива, живе і процвітає. І навіть з мамою заради єдиної внучки і її сім’ї з’їхатися не погодилась. Егоїсти всі вони. Зовсім про діток не думають.

Мій чоловік працює, але заробляє небагато, я в декреті. Ми б і хотіли подумати про власне житло, але зараз можливості придбати його у нас немає. Ми орендну плату часто затримуємо господині, на харчування та комуналку грошей не вистачає. Одяг для дітей віддають подруги і родичі. Так і живемо.

Але у нас є бабусі, яким все одно. Живуть кожна в двокімнатній квартирі і в вус не дують. Якось я не витримала і сама запропонувала мамі з’їхатися з бабусею. Але отримала категоричну відмову, мамі 45 років і вона ще хоче пожити для себе.

– Не збираюся навіть, я заміж тебе не гнала. І дітей народжувати в нікуди не змушувала. Чому я повинна з’їжджатися з її бабусею? Ось в житті не мріяла жити разом з нею.

Так, моя бабуся доводиться їй не мамою, а свекрухою. Мама ще молода жінка, мій батько давно завів нову сім’ю, але з свекрухою у мами залишилися теплі стосунки.

– Заради чого мені жити разом з по суті вже сторонньою для мене людиною? У нас нормальні стосунки з Марією Григорівною, але ні я до неї, ні вона до мене не збирається переїжджати.

Моїй бабусі трохи за 60. Вона теж не мріє переїхати жити до колишньої невістки, або, щоб вона до неї переїхала. Вона ж звикла жити сама.

Тато мій – теж егоїст, він свою маму до себе теж взяти не хоче. Йому його нова дружина не дозволяє, у них діти, два мої зведені брати.

Мама ж моя і до бабусі з’їжджати не хоче, і нас до себе не кличе, а у мене немає частки в її квартирі. Ось так і поневіряємося. І грошей ніхто давати не хоче.

Я вже і до бабусі просилася, та вона мені відмовила.

– Самі народили, самі і давайте собі раду. Мій син аліменти платив, поки ти росла. А зараз в чому він винен?

Можна підтримати було б по-родинному, вважає бабуся, але на її думку я неправильно себе поводжу, вважаючи, що всі мені винні.

Ну що ж, це її право… З правнуками вона теж бачитись не хоче.

Єдина людина, яка готова нам допомогти, це свекруха, яка пропонує нам переїхати з дітьми до неї.

– Приїжджайте, живіть, будинок великий, місця вистачить, роботу знайдете, з дітьми допоможу. А грошей, щоб висилати у мене немає. Ось якби переїхали до мене…

Але їхати мені зараз до свекрухи теж не хочеться, ми потім з того села і не виберемося. От якби мама чи бабуся хотіли нам допомогти, але ні… І як їх любити після цього?

Фото ілюстративне – myseldon.

facebook