– Ми з чоловіком квартиру купили, а зять про нас навіть не згадує. Він на роботі, виявляється, проставляється! Ну, з приводу того, що квартиру купив! – голосно розповідала подрузі жінка на зупинці. – Все його там вітали, хвалили – мовляв, такий молодий, тридцять років, і вже зі своїм житлом. Питали, як він примудрився відразу двокімнатну квартиру купити…
– І що він на це відповідав?
– А він ще людей жити вчив! Економити, каже, треба, ось у мене ні айфона, ні автомобіля немає, як у деяких. Зате тепер є своя квартира… Тільки про те ніхто не знає, що квартира ця до нього відношення ніякого не має. Куплена на наші гроші на ім’я нашої дочки, ось так! І у мене прямо таке бажання зателефонувати і сказати – дорогий зять, ти не тільки квартиру, а й айфон собі купити не можеш, на відміну від більшості колег! Яких вчиш життя без докорів сумління…
– А ти взагалі звідки знаєш, що на роботі проставляється?
– Так у мене приятелька в їх компанії працює, однокласниця колишня, вона і допомогла зятю туди на роботу влаштуватися. Я їй дзвонила, коли вони тільки починали ще з Аллою моєю зустрічатися, питала про вакансії. Вона йому і допомогла.
А тут вона дзвонить мені – вітаю, каже, зять у тебе молодець, не те що мій син, квартиру сам купив, непросто це в наш час! Стала я обережно випитувати, звідки вона знає про квартиру, ну, вона мені і розповіла, що в п’ятницю новосілля всім офісом святкували, Олега вітали з покупкою!
– Що ж. Зять у тебе, я бачу, не промах. Ще мабуть і подарунок колеги подарували на новосілля?
– Так, скинулися грошима, вручили конверт. Не знаю, мене дуже сильно цей його вчинок покоробив. Як так, чуже назвати своїм? Інший би сидів так мовчав в тряпочку, а цей на весь світ роздзвонив… Я доньці кажу – ти вважаєш, це нормально взагалі?
А вона – ой, мамо, перестань, ну що він такого зробив? Все правильно, квартиру купили для нас, для сім’ї, дуже добре, навпаки, що він не ділить на моє-твоє, відноситься до нерухомості як до нашої спільної…
– Слухай, так зять ваш зовсім, чи що, ні копійки в квартиру не вклав своїх грошей?
– Та ні, звичайно, яке там. Ми з чоловіком все життя економили, щоб у дочки свій кут був. Але нам цього і не треба було. Ми квартиру дочці купили, спеціально поспішали, щоб перед весіллям угода пройшла. Можна було через шлюбний контракт все оформити, але нам, чесно кажучи, юрист відрадив. Вирішили, що так краще – дошлюбне майно, і крапка.
Олег ніякого відношення до цієї квартири не має, я навіть думаю, що і прописувати його туди не будемо. Аж надто він спритний, так… Ось ця ситуація з квартирою – не просто дзвінок, я вважаю. Боюся я, наплачеться з ним донька. Але що робити?
Фото ілюстративне – greatsvadba.
