Не подумайте, я прихильниця шлюбів, завжди вважала, що якщо двоє людей збираються жити разом, то вони повинні офіційно оформити свої стосунки. Але я не розумію людей, які одружуються після шістдесяти. Для чого? Невже просто не можна спілкуватися? Навіщо пов’язувати себе узами шлюбу? Невже в такому віці можливе кохання?
Моя мама вдова, з татом вони разом прожили тридцять два роки. Але у віці 64 роки мого тата не стало. Мамі тоді виповнилося 60 років. Втрату батька вона дуже важко переживала, ми як могли, підтримували її.
А потім подумали і забрали маму до себе, місця у нас більше, ніж достатньо. Ми з чоловіком живемо у великому будинку, ростимо двох дітей: донечку та синочка.
З нами мама ожила, вона дуже мені допомагала: готувала їсти, прибирала, прала. Забирала дітей зі школи та водила на гуртки, чим дуже полегшила мені життя. Ми з чоловіком могли працювати, не хвилюючись за дітей, які були під опікою люблячої бабусі.
Щоб мама не думала, що ми її використовуємо, ми з чоловіком давали їй щомісяця 2 тисячі гривень, які вона могла витратити на будь-які свої потреби. Я думала, що вона щаслива з нами. Мій чоловік добре ставиться до тещі, між ними немає жодних непорозумінь.
Але десь через рік мама сказала, що їй треба більше вільного часу, адже у неї з’явився чоловік, з яким їй цікаво спілкуватися. Я не одразу зрозуміла, адже минув лише рік як не стало тата, а мама вже поспішає піти на побачення? У мене в голові це не вкладалося, але я промовчала.
Увечері мама повернулася в гарному настрої. Вона сказала, що їй дуже сподобалося спілкуватись з цим чоловіком. За її словами, він її споріднена душа.
Мама стала часто спілкуватися з ним, вони ходили і просто гуляли містом, парком і навіть кіно. Ну де це бачено їм за 60, а вони на побачення ходять.
Ну, думала, поспілкуються та перестануть. Але якось мама вирішила зі мною поговорити, і запитала мене, як я відреагую, якщо вона вийде заміж. Я здивувалася. Що означає одружитися? Вона ж вдова? У неї є ми і онуки, навіщо їй це? Хіба у такому віці розписують у РАЦСі?
Мама чомусь образилася на мене. Не сказавши жодного слова, вона пішла і на ніч не повернулася. І навіть не подзвонила, та й я не стала.
Ми не розмовляли місяць. Ніхто з нас не хотів робити перший крок. Кинула мене одну з двома дітьми, знає ж, що в мене така робота, що я не встигаю робити домашні справи. За гуртки сина та дочки я взагалі мовчу, діти перестали туди ходити, а мамі байдуже.
Тиждень тому вона зателефонувала і сказала, що вийшла заміж. І що вона чекала від мене? Вітань? Вона зрадила пам’ять батька, на старості років вирішила побути щасливою?
Проміняла своїх онуків і мене на якогось чоловіка. Як після цього з нею спілкуватись?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
