fbpx
Життєві історії
Ми з чоловіком були на роботі, повернувшись увечері додому, виявили у передпокої на дзеркалі запрошення на весілля. Мама занесла, бо сестра чоловіка не застала нас удома. Відкриваємо, читаємо, і розуміємо, що мого імені там немає, лише чоловіка. Тобто – запрошують лише його

У мене є багато родичів, з якими я періодично зустрічаюся на різних сімейних святах. Я не скажу, що ми дуже тісно спілкувалися всі ці роки, зустрічалися лише на святах у батьківському домі – дні народження старшого покоління, Новий рік, релігійні свята. Ну і звичайно, весілля. Хоча в нашій родині не прийнято робити великі весілля, ми вважаємо це зайвою тратою грошей.

Тому і наше з чоловіком весілля ми вирішили відзначати скромно – в колі найближчих родичів з обох сторін. Мамі мого чоловіка ця ідея не дуже сподобалася, але зрештою вийшло так, як хотіли ми, а не вона. Було це минулої весни.

На зимові свята ми були в  свекрухи в гостях і вона повідомила нам, що молодша сестра чоловіка теж зібралася заміж. І відразу за столом почала нам описувати всю грандіозність майбутньої події. Коли я почула, що весілля планується на 300 гостей з двох сторін, я щонайменше дуже здивувалася.

А далі все було в тому ж репертуарі – все має бути і дорого, і багато. Я чесно не могла зрозуміти, навіщо вкладати в один день такі гроші, про що прямо сказала свекрусі. Адже у них навіть немає відповідної суми, вони з свекром планують брати кредит.

Ми так і не зрозуміли одна одну, на тому і розійшлися. Час минав, короткі новини про майбутню подію ми дізнавалися все від тієї ж мами – замовили ресторан, знайшли ведучого, лімузин, купили запрошення та міні-подарунки кожному гостю, самостійно прикрасили весільні келихи…

А в кінці січня ми отримали запрошення. Ми з чоловіком були на роботі, повернувшись увечері додому, виявили запрошення у передпокої на дзеркалі. Мама занесла, бо сестра чоловіка не застала нас удома і вирішила залишити запрошення батькові, щоби не їхати до нас ще раз. Адже мама живе на сусідній вулиці, їй простіше, та й ключі від нашої квартири у неї є.

Відкриваємо, читаємо, і розуміємо, що мого імені там немає. Лише чоловіка. Тобто – запрошують лише його.

Було несподівано та неприємно. Ми не подруги з зовицею, звичайно, але ж я не хвилинне захоплення її брата, а все-таки дружина. Чоловік теж трохи підзавис, зараз дізнаємось, каже. Подзвонив. Я не стала слухати, пішла до іншої кімнати.

Він повернувся хвилин через десять похмурий, мені стоїть, не знає з чого почати. «Загалом, жодної помилки немає. Мама сказала, що вони тебе не покликали, бо надто мало тебе знають».

Я вже майже рік живу з їхнім сином, а вони мене не знають? Впевнена, що причина в іншому. Безумовно, справа кожного, кого саме запрошувати на знаменну подію, але розділяти чоловіка та дружину?

Чоловік заявив, що теж нікуди не піде, але я його відмовила. Зрештою, гарно це чи ні, але виходить заміж його рідна сестра і він має бути на її весіллі. Але от що мені робити з моїми новими родичами, як далі з ними будувати стосунки – не зрозуміло.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page