Моя рідна сестра Лариса молодша за мене на десять років і з самого дитинства все було для неї, батьки завжди вважали її маленькою. Ми жили у власному будинку в селі, жили непогано, як на той час.
Коли я закінчила школу, я поїхала в обласний центр поступати в університет. Моя сестра пішла тільки в перший клас. Спочатку я жила в гуртожитку, а потім я залишилася працювати в місті і винайняла собі квартиру. Мені і на думку ніколи не спадало просити батьків про допомогу. Все, що у мене є, я заробила собі сама.
Я вийшла заміж, ми з чоловіком багато працювали перш, ніж придбали собі квартиру. На це у нас пішло цілих 15 років.
За цей час виросла і моя молодша сестра. Вчитися в університеті вона не захотіла. Коли Лариса вийшла заміж, то батьки їй почали будувати будинок, недалеко від свого будинку. Напевно, батьки розраховували, що на старість забезпечили себе таким чином.
Зрозуміло, що якщо батьки допомагають лише своїй молодшій доньці, значить, вони розраховують на те, що саме вона догляне їх в старості. Але вийшло зовсім інакше. Коли батьки постаріли і вже не могли жити самі, до того ж у батька були проблеми зі здоров’ям, він погано пересувався без сторонньої допомоги, то сестра хотіла, щоб я взяла їх до себе.
У мене трикімнатна квартира, але на той час і дочка і син зі своїми сім’ями жили з нами, тому що більше ніде було. Куди я могла привезти ще й батьків?
Все-таки, у сестри свій будинок і місце в ньому завжди можна знайти, в крайньому випадку, можна прилаштувати їм невелику кімнату. Виходу не було, і вона погодилася. Батьки продали будинок, віддали гроші, переписали на дочку сестри земельні паї і переїхали до неї жити.
Я ні на що не претендувала, навпаки була задоволена, що все так вийшло. Але виявилося, що недовго змогли вони жити разом. Сестра постійно скаржилася, як їй важко з батьками і через рік, нічого мені не сказавши, вона виселила батьків з свого дому.
Так як їхнього будинку вже не було, то вона поселила їх у напівзруйнованому будинку далеких родичів. Якби не допомагали сусіди, то вони б не пережили зиму. Вони і воду їм приносили, і піч топили, і їжу приносили.
Коли я дізналася про це, то не могла повірити, що сестра так могла вчинити. Я поїхала до батьків у село, і так як забрати мені їх було нікуди, я найняла жінку, яка за гроші погодилася за ними доглядати.
Мені було дуже соромно перед людьми, і перед батьками. Їх немає, вже майже п’ять років, але я все життя буду відчувати свою провину перед ними. Напевно, можна вирішити все було по-іншому, але повернути вже нічого не можна. А з сестрою за цей час ми жодного разу не бачилися, і я не знаю, чи зможу ще колись з нею спілкуватися.
Фото ілюстративне – multisting.