fbpx
Життєві історії
Ми з батьком дітей покликали до себе і сказали, що будемо з ними говорити про гроші, які відкладали багато років. Син з невісткою приїхали відразу, а донька попередила, що запізниться, просила чекати її під вечір

Мені зараз вже 69-й рік пішов. Чоловіку моєму вже 71 нещодавно виповнилось. Ми маємо сина та дочку. Вони обоє одружені, але не живуть поруч з нами, а оселилися в місті. У Романа донечці – 4 роки, а у Людмили синові виповнилося 6. А ми з чоловіком й досі у селі живемо.

Ми все життя жили в хаті і звикли до сільського життя, для нас це найкраще. І вийти на двір можемо будь-коли, і попрацювати є де. Город свій, кури та гуси, можемо внукам передати домашніх, свіженьких гостинців. Не те, що в тих магазинах зараз.

Ми, як виходило, відкладали гроші увесь цей час. Хотіли заощадження поділити на обох дітей. Усе-таки їм знадобиться, для них це буде суттєва підтримка. І дім свій теж порівну ділити хотіли. Комусь одному залишати буде несправедливо, мабуть. От так з чоловіком ми ще давно про це і домовились. Сума у нас зібралася вже досить велика.

Пізніше ми обоє занедужали, не могли нічого робити. Подзвонили своїм дітям. Дочка сказала, що негайно приїде. Син спочатку не брав довго телефон, потім невістка відповіла і сказала, що не має можливості відпустити чоловіка. У них дитина мала, треба з нею допомогти і по господарству справ багато, а вона нічого не встигає.

Людмила в той день після дзвінка вже за пів години приїхала. Привезла багато продуктів, фруктів. Також зятя привезла. Він лікар. Згодом чоловіка дочка відправила додому, а сама з нами вирішила залишитись поки не одужаємо. Виходила нас. І доглядати встигала, і їсти готувати, і навіть на городі допомогла дещо досадити.

Ми, звісно, зворушені були і неймовірно вдячні своїй доньці. Чули ще, що внук наш дуже хоче окрему кімнату. А вони живуть у невеличкій однокімнатній квартирі. Що вдалось взяти на виплату, щоб одразу переїхати, те й купили. Та зараз хлопець дорослішає, а грошей зайвих на нове помешкання ні дочка, ні зять, звісно, не мають. Людмила просто нам це розповіла, поділилася з нами, адже ми багато часу тоді провели разом, багато про що говорили. Нічого Людмила у нас не просила.

Та ми ще й не думали нічого змінювати у розподілі майна. Проте, коли потрібна була допомога, щоб відвезти картоплю та капусту на базар, син знову відмовив відразу, у нього останнім часом зовсім немає часу на нас. А донька навіть не перепитувала, одразу приїхала з чоловіком. Тоді вже ми з батьком і не сумнівались, а знали, що маємо зробити. Вирішили свої погляди таки переглянути. І не думали навіть що про нас подумають інші.

Одного дня ми просто покликали обох дітей до себе. Сказали, що будемо говорити з ними про гроші, які хочемо їм передати. На це питання син з невісткою одразу ж відгукнулись. Перші приїхали до нас, чого ніколи не було останнім часом. Донька трохи пізніше, сказала, що затримається.

Усі діти сиділи, чекали нашого рішення. Ми й сказали, що дочці віддамо усі свої накопичення просто зараз, щоб вони змогли купити більшу квартиру. Син і так мав велику житлову площу, бо перший час у нас жив, коли відкладав на своє житло гроші. А після того, як нас не стане, нашу хату нехай навпіл поділять Людмила з Романом. А ви як думаєте? Правильне рішення?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page