Я зі своїм чоловіком Анатолієм разом живу вже 3 роки. Для кожного з нас це другий шлюб. У мене є дочка 4-ох років, яка називає Анатолія татом ще з самого початку. А чоловік мій дуже добре ставиться до дівчинки, але на роль її вихователя і опікуна не претендує, особливо, на жаль, і мене це засмучує останнім часом, адже я очікувала зовсім іншого відношення свого чоловіка до моєї маленької донечки, адже спочатку він дуже уважним і добрим до неї був.
Добре чи погано вона себе поводить, а в Анатолія останнім часом одна лише відповідь – йди до своєї мами. Анатолій каже, що не вміє спілкуватися з малими дітьми.
На свята або просто без приводу він дає якусь суму грошей мені з холодними словами: купи що-небудь своїй дитині, бо не знаю, що їй там подобається. Це мене влаштовує, як і те, що чоловік не забуває допомагати своєму синові від першого шлюбу.
Синові Анатолія зараз вже 12 років. Аліментів вони не оформляли, але крім матеріальної допомоги, чоловік ніколи не цікавився цим до сина. Росте і росте десь на іншому кінці міста, то й добре, що у нього там все гаразд.
Так було до останнього часу. Але одного разу зателефонувала колишня дружина Анатолія, яка після розлучення так і не вийшла заміж вдруге, не зустріла нікого, а жила одна з їх спільним сином. Перша дружина Анатолія попросила його приїхати – син потрапив в непросту ситуацію, десь пішов і зараз з не дуже добрими людьми.
Тоді Анатолій, щиро кажучи, зовсім не хотів їхати нікуди, він пішов з сім’ї, коли хлопчику було 2-3 роки, для нього вони стали зовсім чужими людьми, багато років вже не живуть разом і якихось теплих почуттів батьківства я не помічала у нього зараз навіть до свого рідного сина.
А коли Андрій повернувся додому після того, як зустрівся зі своїм рідним сином, то довго мовчав, а вранці розповів, що знайшов сина в підвалі і він там був зі своїми друзями, але ті люди зовсім не подобаються моєму чоловікові, нічого доброго від них чекати не слід. Хлопчик не хотів йти додому, сказав, що він йому зовсім чужа людина і мій чоловік засмутився після того, йому ці слова запали у душу. Там вони проговорили до ночі, навіть вирішили у вихідний поїхати разом на рибалку.
І я дуже добре помітила, що мій чоловік вперше відчув величезну провину перед своїм власним сином.
І почалося після тієї ночі моє зовсім інше життя. Кожен день після роботи чоловік їхав до сина, потім додому повертався дуже пізно, вранці – знову на роботу. Віддав дитині свій старий скутер. У вихідні їздили на стадіон, грали в футбол. На канікулах чоловік взяв вихідні на роботі за свій рахунок, і вони поїхали до діда і бабусі, батьків чоловіка, в село. Там ще збереглися стайні, а мрія хлопчика – покататися на коні. Всю свою відпустку чоловік провів далеко від дому зі своїм сином. Дуже рідко згадував про нас з донькою, навіть не дзвонив мені весь цей час, а я сама йому телефонувала.
Я стала хвилюватися, щиро кажучи, як довго це триватиме. Хоча чоловік говорить тільки про сина, що це його батьківський обов’язок – я розумію його звичайно, адже я теж мама та маю дитину, і ми, батьки, несемо відповідальність повну за своїх дітей, але я хвилююся, бо наше життя зараз змінилося повністю. Звідки така любов на порожньому місці?
У телефоні чоловіка я знайшла їх загальні фотографії, вони там дуже щасливі, радісні разом. Про матір хлопчика чоловік ніколи не говорив, на мої питання – знизує плечима постійно. Я нічого не маю проти дитини, просто чоловік дуже змінився, мовчить, часто говорить по телефону з сином та своєю колишньою дружиною, задумливо гортає ті старі їх сімейні фотографії, багато часу проводить в них вдома.
Чи може Анатолій повернутися до своєї дитини, в свою першу сім’ю, адже колишня його дружина незаміжня? Або я лише даремно турбуюся? Можливо, у нас все ще буде, як колись раніше? Мені не хочеться вірити в те, що наше щасливе сімейне життя вже позаду. Чи буває так, що чоловік повертається в свою колишню сім’ю?
Фото ілюстративне.
