Моя бабуся колись мені розповідала, що мій дідусь якось в сні проговорився про заначку, і вранці вона успішно знайшла в описаному ним вночі місці значну суму грошей.
Я згадала цю історію, бо останнім часом мій чоловік теж почав говорити уві сні. Спочатку я думала, це від перевтоми. Мій чоловік вже більше десяти років їздить на заробітки закордон. Будівництво, ремонт – справа не легка, а ще й постійні переїзди.
Якось я прокинулася серед ночі і почула, що чоловік явно з кимось розмовляє. Уві сні, він сказав якійсь Люді, що скоро приїде і нехай вона сама купить весняний одяг Надійці.
Тривога охопила мене, але я подумала – мало що. Іноді і самій всякі дурниці сняться. Але через кілька днів все повторилося. Вночі чоловік говорив про якусь Люду і Надійку.
На кілька днів я геть втратила сон. Все думала, може це не випадково. І коли в черговий раз чоловік знову почав говорити вночі, я почала його питати.
– Вася, а хто така Люда?
– Дружина!, – ошелешив мене все ще сонний чоловік.
– А Надійка – донька?
– Так.
– А скільки їй років?
– П’ять.
Після цієї розмови, яку ж чоловік, звичайно, не пам’ятав, сумніві у мене не залишилося, там, в чужій країні у нього є інша сім’я. Ми вже багато років так живемо – Василь пів року тут, пів року там. Але так живе більшість наших знайомих, майже всі чоловіки з нашого села поїхали закордон на заробітки.
Зранку я взяла телефон і набрала номер Люди. В чоловіка в телефоні був лише один такий контакт. І попала відразу в ціль. Я представилася дружиною Василя. Було зрозуміло, що жінка була ошелешена, бо вона мені сказала, що досі думала, що саме вона є дружиною Василя.
Люда – заробітчанка з України. З Василем вони живуть в цивільному шлюбі уже шість років, у неї є донечка, Надійка. Про дружину вона ніколи і не підозрювала, Василь говорив, що мусить їздити додому, бо там залишилася старенька мати.
Ця новина приголомшила не тільки її, але і мене. Я не розуміла, що мені далі з цим робити. Я ж усе життя довіряла своєму чоловікові. І якби він сам уві сні не проговорився б про іншу сім’ї, то я б і далі нічого не знала. Жила б далі, збирала баночки в дорогу, відпирала робочий одяг і вірно чекала з наступної поїздки.
Я вирішила, з чоловіком треба серйозно поговорити. Наші діти на кілька років старші за його доньку в іншій сім’ї. Оскільки дитина, це важливо, потрібно було зясувати, що робити далі. Мене розпирало від злості і образи, але я вирішила послухати, що мені скаже мій Василь.
Я чекала на будь-що, а він вирішив проблему коротко:
– Хочеш розлучення? – сказав він. – Я не проти. Давай.
Я була шокована ще раз. Ми з дітьми жили в чоловіковій квартирі за гроші, які він нам щомісяця присилав. Погодитися на розлучення, це означає – добровільно від усього відмовитися.
Так, мене боліло, але чи варта це, щоб залишити дітей без засобів на існування.
Я не знаю, що робити. Чоловік знову поїхав на заробітки, обіцяв повернутися до цієї розмови, як приїде. А я до того часу маю сказати, що я вирішила. Але це рішення для мене дуже важке, я справді не знаю, як поступити правильно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
