fbpx
Життєві історії
Ми вирішили брати квартиру. Подумали, що ми зробимо в ній ремонт і будемо здавати квартирантам. Але коли про це почула моя мама, вона відразу сказала, що в свою нову квартиру я  маю впустити брата з дружиною, в яких зараз є вже троє дітей

Вже шість років я живу в Німеччині. Ми з чоловіком обоє працевлаштовані, непогано заробляємо, гроші збираємо на власне житло, а поки знімаємо гарну квартиру в центрі Берліну.

Зараз мені 31 рік, у мене є старший брат, Максим. Він одружений, разом з дружиною і трьома своїми дітьми вони зараз живуть разом з мамою в нашій трикімнатній квартирі.

Так склалося, що брата мама завжди любила більше, ніж мене. Одружився Максим відразу після університету. Грошей немає, роботи немає, зате дружина є. Куди ж привести молоду дружину? Правильно, в мамину троячку. Мені на момент його весілля було п’ятнадцять років.

Так як квартира трикімнатна, особливих проблем з розміщенням молодих не виникло – оселилися вони в кімнаті брата. Але проблема полягала в іншому – ні брат, ні його новоспечена дружина не збиралися хоч якось брати участь в підтримці чистоти в будинку. При цьому обоє перебували в пошуку роботи.

Леся, дружина брата, вважала, що може спокійно приходити до мене в кімнату і брати все, що їй заманеться. Я була б не проти, якщо б вона хоча б питала, а потім повертала річ в тому ж стані, що і брала. Але Леся спокійно могла втратити або зіпсувати річ. Потім знизувала плечима «ну так вийшло, пробач».

Я говорила про це мамі, але мої скарги ніякого ефекту не давали. В результаті я просто стала ховати найважливіші для мене речі в шафу, яка закривалася на ключ, а ключ носила з собою.

Коли у брата з невісткою народилася дитина, вони переїхали в мою кімнату, щоб ліжечко було де поставити, а мене відправили в їхню кімнату, хоча я цього не хотіла. А коли Леся народила, мене стали залучати до догляду за племінником. Я була не проти іноді з ним погуляти, заколисати, але не коли це перетворюють на мій обов’язок. У мене випускний клас, іспити на носі, готуватися треба.

Вчитися я поїхала в столицю, жила в гуртожитку. Там мені, до речі, було значно спокійніше, ніж вдома. Майже відразу я почала підробляти, щоб могти себе забезпечувати. Після закінчення університету я поїхала в Німеччину по обміну досвідом, у нас був спільний проект з науковцями з їхнього інституту. Так я там і залишилася.

Потім я вийшла заміж за свого одногрупника, тепер ми обоє живемо і працюємо в Берліні, у нас все добре. Ми довго думали, де нам краще купити житло – вдома чи в Німеччині. До слова, в Україні квартири в рази дешевші, щоб сплатити за житло в Берліні, нам доведеться працювати багато років.

Тому ми вирішили брати квартиру вдома. Подумали, що ми зробимо в ній ремонт і будемо здавати квартирантам. Але коли про це почула моя мама, вона відразу сказала, що в свою нову квартиру я  маю впустити брата з дружиною, в яких зараз є вже троє дітей. Всі вони і досі живуть в маминій троячці, і мама вже не рада від такого шумного сусідства, каже, що хоче спокою. Брат з родиною переїдуть в мою квартиру і все буде добре.

Для них, може, і буде добре, але що я отримаю від цього. Впустити брата з трьома малими племінниками в нову квартиру я вважаю не найкращою ідеєю. Боюся навіть уявити, в якому стані вони мені повернуть житло. Та чи й повернуть? Якщо я надумаю повертатися, куди вони поїдуть? Знову до мами? Не впевнена, що вона їх прийме ще раз.

В підсумку, я відмовилася від ідеї купувати квартиру. А мамі я сказала, що якщо вона хоче, щоб брат з невісткою жили окремо, нехай розміняє свою троячку. Кажу:

– Ти купиш собі однушку, на решту грошей вони нехай беруть іпотеку.

– Ой, що ти! Яка їм іпотека, хто її дасть, а платити вони як будуть? Вони і так кінці з кінцями ледве зводять. От якби ти їм допомогла купити квартиру, по-родинному, або впустила їх в свою квартиру, то була б інша справа.

Класно придумали, я всього досягала сама, а тепер повинна їм допомагати купити квартиру, тому що іпотека – не їхня варіант. Природно, я відмовилася. Досить того, що я «забуваю» про свою частку в маминій квартирі. Але мама не заспокоюється, вона вважає, що я зобов’язана допомогти, якщо така можливість у мене є.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page