Мені 56 років, я неодружена, своїх дітей не маю. У мене вся надія була на племінницю, та вона мене дуже розчарувала.
Моє особисте життя щось ніяк не складалося, і коли я вже зрозуміла, що заміж не вийду, я переписала все своє майно на племінницю.
У мене є старша сестра Люба, ми з нею завжди собі добре жили. Сестра мене підтримувала, а я її. А як же інакше, адже ми рідні люди.
Коли ми відсвяткували моє 55-річчя, сестра сама мені запропонувала переписати своє майно на її дочку. Племінницю я дуже любила, тому зробила так, як захотіла сестра.
Я все життя працювала на керівній посаді, добре заробляла, тому мала свою власну квартиру.
Люба наполягла, щоб я оформила дарчу на племінницю, бо так надійніше. А за це сестра пообіцяла, що її дочка догляне не лише її, рідну матір, але і мене.
Моя сестра щоразу мені повторювала, що ми одна сім’я, і що вони мене ніколи не залишать. Я не сумнівалася, що все саме так і буде.
На всі свята я дарувала і сестрі, і племінниці дорогі подарунки, а коли треба було – завжди давала гроші, і ніколи не вимагала їх повернути. Ми ж одна родина!
Три роки тому племінниця виїхала в Канаду, ми за неї дуже раділи. Дівчина там вже заміж вийшла, доволі успішно, вони з чоловіком будинок там знімають.
Весною цього року моя сестра надумала їхати до дочки в Канаду. Почала кликати мене з собою.
Я ще сумнівалася, бо працювала на роботі, добре заробляла, і не зовсім хотіла зриватися з місця. Та сестра настояла на своєму і я здалася.
Ми поїхали в Польщу і відкрили собі візи в Канаду. Це було ще наприкінці літа. А тепер, нарешті, ми стали збиратися в дорогу.
Я розрахувалася з роботи, вже спакувала всі валізи, і тут з’ясувалося, що в Канаді мене ніхто не чекає.
Чоловік моєї племінниці заявив, що він готовий у себе прихистити лише тещу. А сестра тещі, тобто я, жити у них не може.
Це мене дуже засмутило, я плакала кілька днів. Не розумію, як племінниця могла так зі мною поступити? Я ж для неї все, а вона мені он як віддячила.
Люба все одно наполягає, щоб я їхала разом з нею, каже, що вони з дочкою підшукають мені якесь житло. Але я вже не хочу, настрій пропав.
Що мені робити? Я ж практично тепер без роботи, бо на попереднє місце, з якого я розрахувалася, мене навряд чи візьмуть назад.
Чи таки їхати в Канаду? Але мені дуже образливо, що я не потрібна племінниці, хоча я дала їй більше, ніж рідна мама.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
