– Ми були такі щасливі, коли внесли останній платіж, – розповідає 35-річна Анна. – Тепер ми власники трикімнатної квартири. Купили на вихідних торт, приїхали до бабусі – це ж завдяки її допомозі ми вирішили житлове питання, вона нам нашу першу однокімнатну квартиру подарувала десять років тому. І саме ця квартира тепер стала предметом неприязні між нами. Бабуся заявила – щоб ми віддали їй житло назад.
Квартиру бабуся подарувала Анні незабаром після її весілля, вони сходили і оформили договір дарування. Три з половиною роки вони з чоловіком просто жили в ній, дитину народили, Анна відсиділа декрет. А потім розширилися: продали однокімнатну, додали свої накопичення, піднатужилися і взяли відразу трикімнатну в непоганому районі. Суму, якої не вистачало, вони взяли в кредит.
– Спочатку взяли, потім злякалися! – розповідає Анна. – Я перший час навіть спати не могла – переживала, як ми впораємося. Хоча теоретично все прорахували, але перший час було дійсно важко. А потім втягнулися. Свекруха підключилася, з дитиною сиділа, мама моя іноді допомагала. Витягли!
Звичайно, покупка трикімнатної квартири була б неможлива без старту – тієї самої бабусиної однокімнатної.
– Так ми б на початковий внесок тільки років десять збирали б, напевно, якби жили на зніманні в перші роки! – розповідає Анна.
Бабусю, яка подарувала «старт», Анна з чоловіком не забували: дзвонили, приїжджали в гості, не втомлювалися дякувати, допомагали, чим могли, і на кожному сімейному святі знову і знову піднімали тост за рідну-улюблену бабусю, яка так допомогла з квартирою.
Треба сказати, бабусі вже пристойно за вісімдесят, при цьому виглядає і відчуває себе вона чудово. Живе сама, від допомоги дітей і онуків відмовляється навідріз. До останнього часу Анна була впевнена, що її бабуся, незважаючи на вік, на рідкість розсудлива людина. Але зараз ця впевненість похитнулася.
– В суботу поїхали ми до бабусі, купили її улюблений торт, – розповідає Анна. – Вона дуже рада була, вітала, чай поставила, ми знову її дякували. А потім, вже в кінці візиту, вона мені і каже – ну ось, ти встала на ноги, тепер мені треба Світлані допомогти! Адже вони дитинку чекають, ви знаєте? А живуть в орендованому житлі. Ти мені, Анночко, квартиру однокімнатну, будь ласка, поверни, я її Світлані подарую!
Анні в перший момент навіть здалося, що то їй почулося. Як це – поверни квартиру? Ну так, Світлана, її двоюрідна сестра, дочка маминого брата, теж бабусина внучка, зараз без власного кутка. У маминого брата є ще й син, але йому допомагати бабуся не планує – він чоловік, має запрацювати сам. А ось «дівчат» бабуся хотіла б в житті влаштувати.
Ну як би справа хороша, так. Але чому одну за рахунок іншої? Причому тут Анна з чоловіком?
Світлані виповнилося двадцять п’ять, недавно вона з своїм нареченим подали заяву в РАЦС і готуються до весілля. Квартиру, наскільки Анна в курсі, молоді знімають.
Але ось дарувати двоюрідній сестричці квартиру Анна не збиралася зовсім.
– Я мало не впала взагалі. Кажу, бабусю, ми ту квартиру давно продали, немає її вже, там інші люди живуть. А бабуся – так я знаю, мовляв, ту саму квартиру і не треба, просто будь-яку однокімнатну, бажано не в найвіддаленішому районі. Кредит, каже, візьміть, ви ж свою вже виплатили. Ну або по-іншому якось. Але Світлані треба допомогти!
Чесно кажучи, брати зараз однокімнатну квартиру в кредит з нуля Анна з чоловіком зовсім не планували. Порадилися з батьками Анни, ті махають руками – так ну, якась нісенітниця, мабуть, бабуся вже й сама не знає, що говорить, не звертайте уваги. Так не робиться взагалі.
Але проблема в тому, що бабуся вже урочисто оголосила Світлані, що на весілля подарує квартиру. Ну і, звичайно, регулярно дзвонить Анні і питає, коли.
Як бути в такій ситуації? Справді не звертати увагу? Чи брати квартиру в кредит, щоб повернути бабусі борг? Але вони так не домовлялися…
Фото ілюстративне – freepik.
