– А квартира і досі мамина, хоча батьки нам її ще на весілля подарували! – розповідає 48-річна Оксана. – Квартира з самого початку була записана на маму. Подарували нам тільки ключ. Перед весіллям мама мене покликала і сказала – ця двокімнатна квартира ваша, живіть в ній, робіть що хочете, але офіційно переоформляти її поки не будемо. Невідомо, що і як у вас складеться, а розлучень зараз багато. З часом, якщо все буде добре, і ви будете жити разом, перепишемо на вас.

Оксана з чоловіком в шлюбі вже двадцять п’ять років, виростили двох дітей – в цьому році молодша дочка буде вступати до вузу, а старша вже закінчує навчання. І, як і раніше, вони всі живуть в тій маминій двійці. У маленькій кімнаті розмістилися Оксана з чоловіком, а велику з самого початку віддали дочкам.

У перший рік чоловік Оксани, Анатолій, щось робив в квартирі: поміняв розетки і вимикачі, десь підфарбував, підклеїв, купив новий унітаз, замінив ванну на зручну душову кабіну. Але теща не поспішала переписати квартиру на дочку, і Анатолій в певний момент махнув рукою. Заявив дружині, що в чужій квартирі більше нічого робити не буде.

У подружжя народилася одна дочка, через чотири з половиною роки інша.

– Звичайно, я чекала і сподівалася, що квартиру мама мені подарує по документам. Це подарунок на весілля, якщо дарувати не збиралася, тоді і обіцяти не треба було. Передала б ключ зі словами «живіть», та й все. Я якось запитала маму прямо, мовляв, мамо, у нас вже двоє дітей, все добре, розлучатися не збираємося! Може, перепишеш квартиру на мене офіційно, щоб я себе відчувала вже повноцінною хазяйкою? Вона пом’ялася і відповіла, що перепише, але не зараз, мовляв. Друга дочка тільки народилася, ось підросте трохи, мовляв, тоді подивимося.

Молодша дочка вже і школу, можна сказати, закінчила, але нічого не змінилося – власницею нашої квартири залишається моя мама.

Квартира поступово занепадає і потребує ремонту. Підлога скрипить, старі шпалери пожовкли і подекуди відклеюються, Оксана сама підклеює їх в проблемних місцях. Потихеньку відвалюється плитка, вони чи не єдині, напевно, в усьому будинку, які так і не поставили пластикові вікна.

Але заїкатися чоловікові про ремонт Оксана навіть не намагається. Анатолій нічого робити в квартирі не хоче, і в якійсь мірі він має рацію. Якщо для Оксани це хоча б батьківська квартира, для нього – взагалі чужа.

– Я вже навіть гостей не запрошую до себе! – розповідає Оксана. – До людей приходиш, у деяких такі інтер’єри. Кухні нові замовляють, шафи вбудовані обговорюють. А до нас соромно когось запросити. В гості до нас ходять тільки батьки.

Батьки Оксани живі-здорові і досить бадьорі, займаються дачею, добре спілкуються з сім’єю дочки. Часто просять фізичної допомоги на ділянці, їм вже за сімдесят. Анатолій ніколи не відмовляється. Заводить машину і їде допомагати. Копає, тягає відра, розвантажує добрива або якісь будматеріали, допоміг батькові сарай збудувати і альтанку. Якщо чесно, дачний відпочинок йому не дуже подобається, а вже робота – тим більше, але ніколи не відмовляється.

Про те, що дочка покине свого чоловіка, батьки давно вже і не думають – в цьому році Оксана з Анатолієм відзначать срібне весілля. Нещодавно Оксана знову натякнула мамі з приводу квартири – і отримала відповідь, що переписувати нерухомість на дочку батьки поки не планують.

– Так навіщо це треба, все життя живете, і нормально все було! – каже тепер мама. – Зачекайте ще трохи, все одно все вам дістанеться.

Але жити баз свого житла Оксані не подобається.

– Я не розумію, чого зараз вони бояться? – дивується Оксана. – Користі від того, що наша квартира записана на маму, їм немає ніякої. Про розлучення мова не йде, та й взагалі, до чого тут розлучення, подарована квартира спільно нажитим добром не буде. Чому б не оформити все як слід?

Фото ілюстративне – krasdom.