Одна історія подана з різних сторін… Як тут розібратися на чиєму боці правда… Хто правий – свекруха, Світлана Петрівна, чи невістка, Наталя?
Оформлення заповіту – розповідає Світлана Петрівна.
«У мене є два сина. Я вирішила не відкладати все в довгий ящик і пішла до нотаріуса, вирішила скласти заповіт. Даремно хтось подумає, що порівну все розділила! Все відписала молодшому, Віталію. А ось старший, Михайло, нехай подумає, буде знати, як маму не слухати. Вони з своєю дружиною Наталею не заслуговують нічогісінько. Ось у молодшого, не дружина, а золото.
Про старшу невістку я не можу такого сказати. Вони вже стільки років живуть, а я все не зрозумію, чого вона мене не любить. Я ж її ніколи не ображала. Завжди у всьому підтримувала. Тільки весь час мені давали зрозуміти, що я там не потрібна. Я їм і їжу носила, власноруч приготовану, пригощала, а вона тільки ніс верне. Вона таке не їсть. Син же все життя їв у мене і нічого, а зараз дивиться на свою дружину і теж нічого не їсть.
Ось і спілкуємося так. А у молодшого все зовсім по-іншому! І дякує, і онуків залишають мені, і питає рецепт котлеток. Посміхається, матусею величає. Чудова, причепитися ні до чого!
Захотіла я і зі старшою невісткою стосунки налагодити. Ну хіба мало що. Раптом образила її коли. Пішла в магазин за найдорожчою сукнею і подарувала її невістці. Вона скривилася, навіть дякую не сказала. Проходить кілька днів і я побачила цю сукню в сміттєвому баку! Я навіть очам своїм не повірила! Так що все отримає молодший син, а старший син з невісткою нехай вибачають. Не подобаються їм мої подарунки, то й не треба».
А все через сукню – розповідає старша невістка Наталя.
«Ми в курсі того, що свекруха вирішила заповідати все своє майно молодшому синові. Ну й добре – переживемо. Зрештою, це її рішення. Якщо так – то так. Світлана Петрівна завжди молодшого сина більше любила, ніж мого чоловіка. І подарунками вона їх задаровує, а мені тільки сукню цю подарувала ніяку. Там дружина молодшого попалася хитра, підлизується до матері чоловіка, а у мене так не виходить. Я ж відчуваю все. І розумію.
Заради справедливості варто зауважити, що свекруха у мене не найгірша. Просто з характером. А ще вона безпринципна. Любить, щоб все було по її. Спершу від неї відбою не було. Я стримувалася як могла. Адже вона намагається турботу проявляти. Тільки ось мої батьки не сунуть ніс в наші справи. І не диктують свої правила.
Отже, про сукню… Ви б її бачили! Зрозуміти не можу, де вона його відкопала. Або зі свого плеча панського віддати вирішила. Несмак повний. Ну невже вона могла подумати, що я його стану її носити? І подарувати її навіть нікому. Викинула в смітник. Навіщо її тримати, якщо носити її я і так не збиралася.
Хто ж знав, що вона знову буде приходити і помітить це. В результаті вийшла дуже неприємна ситуація. Я навіть виправдовуватися не стала. Я розумію, що потрібно поважати батьків чоловіка, тільки не можу через себе переступити. Чоловік зберігає нейтралітет і нічого мені не каже. Якось проживемо і без її спадщини. У мене теж рідня є. Гаразд, я перед свекрухою завинила, тільки мій чоловік тут до чого? Постійно дорікає його цією сукнею. Ніби позбавлення спадщини було недостатньо».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
