– Ми так не домовлялися. Ти їхала в Італію з обіцянкою, що забезпечиш нас з братом житлом. А тепер що? Ти можеш ось так просто взяти і предумати, мамо, – дочка просто не могла повірити в те, що чула.
Віра як ніколи була рішучою. Вона ще раз повторила доньці, що квартиру їй не купить.
Тетяна сказала, що в такому випадку у неї більше немає мами, і поставила слухавку.
Через пів години Віру набрав і син, хоча Віктор ніколи мамі перший не телефонував. Хіба як Віра сама його набере, то він знехотя скаже що в нього все добре, потім відразу додає, що має багато роботи і ставить слухавку.
– Мамо, ти обіцяла квартиру. А Таня каже, що тепер ти передумала. Я щось нічого не розумію, – каже син.
– Синку, а що тут розуміти. Я в Італії заміж вийшла, і тепер мені гроші самій потрібні, – намагалася спокійно пояснити сину Віра.
Син був не таким емоційним як дочка, але більш рішучим. Він твердо нагадав мамі про її обіцянку, і сказав, що вони з сестрою хочуть, щоб Віра її дотримала.
10 років тому Віра вирішила їхати на заробітки в Італію. Вона давно розлучена, а діти виросли, то ж нічого її вдома уже не тримало.
Дочка поступила на перший курс університету, а син вже його закінчував.
Тоді діти не підтримали мамину пропозицію, не хотіли, щоб вона кудись їхала, особливо дочка не хотіла маму відпускати, бо вже звикла, що та постійно поряд.
– Діти, я ж не для себе, я вам допомогти хочу, – стала проситися мама. – Поїду, зароблю вам на житло, – пообіцяла Віра.
На тому і погодилися. Діти жили в місті, Тетяна жила в гуртожитку, де вчилася, а Віктор пішов на роботу і почав знімати квартиру.
Віра вирішила, що поки діти ще сімʼями не обзавелися, вона поки-що впорядкує свій будинок в селі, а потім і про квартири для дітей подумає.
Три роки всі зароблені гроші Віра вкладала в будинок в селі, вийшло доволі непогано. Не двоповерховий палац, але гарно, чисто – жити можна.
Проте, ні син ні донька не захотіли жити в селі. Вони обоє жили на знімних квартирах в місті, і вимагали, щоб мама їм це оплачувала, поки своє не купила.
А купити Віра не мала за що. Гроші є коли їх збираєш. Віра заробляла по тисячі євро в місяць. 400 віддавала сину, 400 дочці, а 200 собі залишала на дрібні потреби.
Вона сподівалася, що діти хоч щось відкладають, але вони все під нуль витрачали, пояснюючи, що це невеликі гроші, а життя дороге.
Віра була в розпачі, не розуміла, як вона має виконати свою обіцянку. Вона не раз говорила дітям, що так діла не буде, що або збираємо гроші, або ні, але тоді квартири не буде.
Та син з дочкою наче не чули маму, їм здавалося, що вона в Італії гроші лопатою гребе. Навіть ображалися, коли Віра починала такі розмови. Ще й питали, коли нарешті вже будуть для них квартири.
Це ще довго, можливо, б тягнулося, якби не один випадок. В Італії у Віру закохався син сеньйора, якого вона доглядала.
Ауреліо був її ровесником, ніколи одруженим не був, і відразу заявив, що має серйозні наміри.
Віра вагалася, хоча італієць їй і сподобався. Але чоловік зумів її переконати, що досить дбати про дорослих дітей, і треба пожити для себе.
Віра вийшла заміж, і тепер її італійський чоловік не хоче, щоб вона працювала. Гроші у нього є, проживуть.
Дітям, відповідно, нема звідки давати. От вони і обурюються, ображаються, що мама свою обіцянку не виконала.
А яка ваша думка? Віра зрадила своїм обіцянкам перед дітьми, чи вона їм нічого не винна, бо і так багато дала?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
