fbpx
Життєві історії
Ми святкували ювілей мого чоловіка – 30 років, довелося запросити і моїх батьків, і Ірину Дмитрівну. Я пішла на кухню заправляти салати, чоловік із моїм батьком вийшли на лоджію, мама прийшла мені допомогти, а свекруха в цей час зайшла в мою кімнату

Всі подруги в один голос відговорювали мене жити разом зі свекрухою, але у нас із Юрком була мрія: пожити трохи з його мамою та швидше накопичити на своє, бо якщо винаймати квартиру, то збирати буде дуже важко.

Ми готові були обмежити себе у всьому, ось і весілля вирішили зробити дуже скромне, всього на 15 людей, щоб не сильно витрачатися. Ми працюємо обоє, то ж вірили, що скоро наша мрія здійсниться.

Ірина Дмитрівна зустріла нас уже приготованою кімнатою, привітно та весело. Вона була на пенсії, але жінка дуже модна, молода, стежила за собою.

Ми жили і спочатку мене нічого не напружувало. А потім я почала помічати, що речі у нашій із чоловіком кімнаті якось не так лежать. Навіть папери в письмовому столі, за яким мій чоловік ще уроки робив, теж не на своїх місцях.

– Ой, я хотіла пошту перевірити, а свій ключ від поштової скриньки кудись поділа, – виправдовувалася Ірина Дмитрівна, коли я застала її під час обшарювання кишень моєї куртки.

Наступного разу вона залізла в мою сумочку, що стояла у передпокої. І вже не стала вигадувати нічого.

– А що такого, – знизала плечима свекруха, – у моїй оселі живете, я маю право оглянути все, що тут знаходиться, або в тебе, дорога з’явилися якісь таємниці від сім’ї?

Таємниць у мене не було, але навіть у батьківському домі моїх кишень ніхто не обмацував. Я поскаржилася чоловікові. Він нічого надзвичайного в цьому не побачив, сказав, що його мама завжди так робила. Любить людина тримати все під контролем.

А мені просто було неприємно і таку поведінку Ірини Дмитрівни я вважала неприйнятною. Ми почали відкрито сперечатися з приводу мого особистого простору. Тоді мама чоловіка почала все робити таємно, вона знала завжди скільки грошей лежить у моєму гаманці, що я ношу у косметичці, над яким новим проектом працюю зараз.

Чоловік нарешті визнав, що це не зовсім гарно, ми почали збирати кошти ще швидшими темпами і незабаром ми переселилися в свою квартиру.

Ми святкували ювілей мого чоловіка – 30 років, зрозуміло довелося запросити і моїх батьків, і Ірину Дмитрівну. Я пішла на кухню заправляти салати, чоловік із моїм батьком вийшли на лоджію, мама прийшла мені допомогти. Ми випустили з уваги лише маму мого чоловіка.

Цього дня я готувала коханому чоловікові сюрприз, напередодні увечері я хотіла йому зізнатися, що у нас буде малюк. Коробочку з тестом, перев’язану акуратними бантиками синього та рожевого кольору, я прибрала у дальній куточок мого столика, там чоловік точно не зміг би знайти подарунок.

Вручити його я передбачала дружину наодинці, а рідним повідомити новину пізніше. Ми сіли за стіл, перший тост за традицією мала сказати мама іменинника. І тут свекруха зіпсувала мені весь сюрприз, вона знайшла коробочку і першою привітала мого чоловіка.

Свято було зіпсоване, маму чоловіка я попросила піти з нашого дому. А чоловіка попередила, що бачити її більше не хочу, це вже занадто.

Я пишаюся чоловіком, він зміг мене зрозуміти. Він не перестав спілкуватися зі своєю матір’ю, але вже два роки вона просто до нас не заходить. Іноді чоловік їздить до неї із нашим сином, показати бабусі онука.

Некрасиво з моєю сторони? Та я давно б переглянула своє рішення, якби свекруха хоча б вибачилася. Але вона стоїть на своєму – нічого надзвичайного вона не зробила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page