З Ігорем у мене другий шлюб. Будучи вдовою з дитиною, я повторно вийшла заміж. Ігор видався мені серйозним і надійним, головне, що він прийняв мого сина і добре до нього ставився. Наша сім’я була міцною і дружною, ми з Ігорем завжди були разом і всюди брали з собою Андрійка, мого сина.
Через кілька років спільного життя я народила спільну дитину – Антоніну. Це мало б ще більше згуртувати родину, але щось пішло не так.
Коли ми святкували день народження дочки, якій виповнився один рік, правда спливла на поверхню найнеприємнішим чином. Спочатку все було добре і Тоня, купалася в увазі та подарунках, але потім, батько вирішив сказати тост. На той момент він вже був доволі нетверезий.
– Сьогодні у моєї донечки день народження, – сказав Ігор. – У моєї єдиної рідної дитини перше свято! З днем народження, донечко, рости і будь щаслива.
Повисла незручна пауза і хтось із гостей запитав:
– А як же Андрій?
– А що Андрій? – неприємно засміявся Ігор. – Він не мій син, виповниться вісімнадцять вижену зі свого будинку.
– Ти, що як так, – обурилися гості. – Ти ж йому замість батька. Коли одружився, знав же, що у Світлани дитина, а це відповідальність!
– Він мені не син і тут не потрібен, – уперся чоловік, який вже ледве тримався на ногах. – Захочу – і маму його вижену, якщо буде погано господарювати. Їй йти нікуди, так що нехай старається.
Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати. Я встала з-за столу і вийшла з кімнати. Дістала валізу і почала складати в неї свої і дитячі речі. Сестра чоловіка прибігла до мене і злякано почала питати, куди я збираюся.
– На перших порах – до батьків, – сказала я. – А потім, ремонт в бабусиній квартирі зроблю і туди переїду.
– У тебе є квартира? – здивувалася зовиця. – Ігор ж сказав, що нічого немає.
– А Ігор і не знає. Квартира на маму записана. Коли 20 років тому бабусі не стало, ми з мамою вирішили здавати квартиру і відкладати дохід на книжку. З тих грошей, ми нічого не чіпали і за двадцять років зібралася пристойна сума. Коли я перший раз вийшла заміж в цій квартирі потреби не було, у чоловіка своя була.
Але Богдана не стало, і я переїхала до своїх батьків. Ми з ними вирішили, що поживу у них, а квартира нехай «працює» далі. І тут зустріла Ігоря. Він таким хорошим, ввічливим здавався. Але ось батькові не подобався категорично. Він мені і сказав: «Ти не переживай. У разі чого, квартира тебе завжди чекати буде. І в нашому будинку твоя кімната завжди залишиться твоєю».
– Може не варто так зопалу вирішувати? – намагалася мене зупинити чоловікова сестра.
– Не все так просто, – пробувала я пояснити. – Ігор спочатку до Андрійка добре ставився, але як дочка народилася, він дуже змінився! І «він мене з причепом взяв» і «вижену до біса» і «жебраки»! Чого тільки не наслухалася. До останнього терпіла, але сьогоднішня ганьба це вже занадто. Це вже перебір. Я з ним і поговорити намагалася, і попереджала, що піду! Не вірив. Кому я потрібна з двома дітьми? Собі потрібна! Нічого, ми не пропадемо!
В той вечір я переїхала до батьків. На наступний день чоловік зателефонував мені, просив одуматися, і повернутися. От я і думаю – повернутися чи розлучитися? Чи здатний, взагалі, чоловік полюбити чужу дитину?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
