Я з чоловіком живу в шлюбі вже 5 років. Вперше він зрадив десь три роки тому. Сталося це на зустрічі випускників. Я знала, що в юності він був закоханий в свою ровесницю, але сприймала це, як просто сторінку з минулого. Адже всі ми були молодими, в юності мали свої світлі почуття, які минули давно і кожен знайшов свою другу половинку, створив сім’ю.
Я не думала, що почуття двох підлітків можуть повернутися з новою силою через стільки років. Зустрівшись з колишньою коханою, чоловік мій все згадав. Зустріч випускників закінчилася в номері готелю з однокласницею.
Наше подружнє життя до цієї події було щасливим та безтурботним. Ми довіряли, підтримували і поважали один одного. Після того, що сталося, чоловік не став приховувати правди. Чесно все розповів і розкаявся. Клявся, що більше нічого не відчуває до неї і бачитися з цією жінкою більше не буде. Говорив, що це була хвилинне непорозуміння під впливом спогадів. Я повірила коханому і щиро намагалася пробачити йому його вчинок. Адже хто з нас безгрішний? Тим більше, що мій чоловік всіляко намагався загладити свою провину. Дарував мені красиві дорогі квіти, приносив каву в ліжко, завжди намагався повернутися раніше з роботи, щоб допомогти з домашніми справами. Я відчувала, що його таки не покидає совість. Остаточно я розтанула, коли чоловік подарував мені сертифікат на спільну фотосесію, адже раніше він просто чути не хотів про об’єктив фотокамери. Я звичайно ж оцінила такий подарунок і повірила в щирість почуттів.
Згодом все потроху забулося, я втратила пильність. Не звернула уваги на часті затримки на роботі. Не надавала значення частим відрядженням. Він пояснював, що шеф довіряє йому найважливіші справи і тільки його відправляє на переговори з партнерами в інші міста. Чесно кажучи, я навіть пишалася таким успіхам в роботі свого чоловіка.
Недарма кажуть, що любов сліпа. Я особисто переконалася в правдивості приказки. Ми святкували день народження чоловіка в кафе, він запросив друзів, однокласників, колег по роботі. Гостей було багато, деяких я бачила вперше. На красиву брюнетку в золотій сукні я звернула увагу відразу, але нічого не запідозрила. Свято було в самому розпалі, тому я була стурбована тим, щоб вчасно подали закуски і запалили свічки. Лише під кінець вечора я помітила дивні погляди в мою сторону. Я підійшла до дружини кращого друга мого чоловіка і запитала в чому справа. Подумала, що щось не так з зачіскою або макіяжем. «Ти що зовсім нічого не бачиш?» – сказала вона і кивнула в той кут залу, де мило розмовляли мій чоловік і та сама брюнетка. Ось тоді я все і зрозуміла. У мене як ніби земля йшла з-під ніг. Ледве стрималася, щоб не влаштувати скандал прямо там.
Вдома я не стримувала емоцій і виклала всі свої підозри прямим текстом. На мій превеликий подив, чоловік не виправдовувався і не вибачався. У відповідь на мене посипалися звинувачення. Виявляється, я не цікава співрозмовниця, одягаюся я, як сільська жінка, не слідкую за собою і взагалі йому соромно зі мною на люди показатися. Від таких слів мені стало прикро, адже я весь вільний час і всі сили присвятила коханому. Щодня готую все корисне свіженьке, гладжу його сорочки, стежу, щоб удома був ідеальний порядок.
Не знаю, як довго у мого чоловіка відносини з тією жінкою. Невже бажання новизни виявилося таким сильним? Він не розповідав про це, а я й не питала, дуже сумно мені чути про подробиці його зрад. Невже я дійсно погана дружина і сама винна в тому, що сталося? Невже я не гідна сімейного щастя і вірності від другої половинки? Як далі бути, щоб зберегти сім’ю, я не знаю
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
