Як прийшов час і ми зі своїм чоловіком одружилися, то домовилися, що якийсь час поживемо в його батька й мами.
Мама з татом Михайла жили в гарному приватному будинку за містом, тому там місця вистачало для всіх.
Ми планували, що поки будемо жити в моїх свекрів, то відкладатимемо гроші окремо собі на житло, та, на жаль, у нас це так і не вийшло.
Мама з батьком постійно на щось позичали в нас гроші: то дах потрібно відремонтувати, адже стеля тече, то паркан поправити, бо старий і перекосився, то авто у них зламалося і терміново гроші потрібні.
Ми, звісно, батькам гроші позичали, адже жили в них, та свекруха так неохоче їх повертала: ми на всьому економили, ось ледве назбирали, беріть свої гроші.
Вона їх з таким сумним обличчям віддавала, наче то її власні гроші і вона нам їх дарує просто так.
Звісно, що мій чоловік брав частину грошей, а частину вже залишав своїй мамі, щоб якось згладити її сум і розчарування.
Хоча ми з моїм чоловіком і продукти купували і дрова додому, ми допомагали батькам, загалом.
У нас ще й господарство було, ми самі з чоловіком і на городі працювали і батькам в хліві допомагали.
Городину, молоко, яйця, фрукти свекруха ще й людям продавала за гроші чималі. наче на базарі, тому ще й дохід вона могла з цього заробити.
Виходить, що грошей нам відкласти не вдалося, адже постійно на щось їх потрібно було витрачати, батьки придумували все нові і нові витрати і ми з Михайлом вирішили взяти кредит.
Переїхали жити в свою квартиру згодом.
Хоч і повертали кредит, та у фінансовому плані нам стало легше.
Зробили недорогий ремонт і вирішили зупинитися на цьому, адже розуміли, що спочатку потрібно віддати борг.
А нещодавно я купила нові штори. Коли прийшла до нас мама чоловіка в гості, то дуже здивувалася:
– Навіщо ви так витрачалися. В мене вже років 10 в шафі нові штори лежать, я ними жодного разу не користувалася. Краще б ви мені ці гроші віддали, а я вам штори.
Мені було дивно і дуже незвично, я не розумію, чому за стару річ маю віддавати гроші, як за нову.
Мене здивувала мама чоловіка, я не розумію, вона нам допомогти цим хотіла, чи надіялася на таку допомогу з нашого боку?
А потім вона нам зателефонувала і сказала, щоб ми не купували кухню та диван, щоб не витрачали гроші, вона нам віддасть частину своїх меблів.
Мама чоловіка сказала, що їй шкода, що ми витрачаємо такі гроші на вітер, зараз ціни високі.
Краще частину грошей ми їм віддамо, так і їм, і нам буде легше.
Але я не бачу сенсу віддавати гроші, хоч і не велику частину, за старий стіл, якщо через два роки ми будемо знову його купувати.
Загалом мої свекри люди не бідні, могли б той старий диван, чи стіл нам і так дати, адже знають, що в нас кредит.
Михайло сказав своїй мамі, що старих речей нам не потрібно, краще поки будемо без меблів, ніж всякий старий мотлох тягнути до хати.
Моя мама каже, щоб я не відмовлялася від меблів свекрухи, щоб не псувати стосунки з родиною чоловіка.
Але я не розумію, в чому я її ображаю?
Краще б мама чоловіка просто попросила в нас гроші, ніж міняти наші гроші на свої старі меблі.
Це дуже негарно з її боку, як на мене. Як це дітям віддавати старе, а собі купувати нове?
Фото ілюстративне.