Наше з свекрухою знайомство відбулося коли ми з моїм майбутнім чоловіком зустрічалися всього кілька місяців. Я увійшла в будинок слідом за Миколою, з кімнати вийшла його мама.
– Здрастуй, Софійко, я тітка Анна – мама Миколи, – каже мені майбутня свекруха добродушно посміхаючись. Але я-то знаю які вони бувають ці свекрухи. Посміхаюся стримано, і відповідаю:
– Добрий день, Анно Степанівно, я Софія.
Всупереч всім упередженням, мені моя свекруха сподобалася. Приємна, проста в спілкуванні жінка, ввічлива.
Минуло приблизно 1,5 року, за цей час ми встигли з’їхатися з Миколою, жили, так званим, цивільним шлюбом. За весь час ми з мамою Миколою прекрасно ладили. Наше спілкування зводилося до того, що ми приїжджали раз на тиждень-два ввечері, ночували, а до обіду наступного дня їхали. Привозили з собою продуктів з розрахунку на дві сім’ї, так як старший брат з трьома дочками і дружиною жили через будинок і бували постійними гостями у Анни Степанівни.
Вона сама скаржилася, що набридли вже, постійно у неї знаходяться, але зробити нічого не могла. Шкода було онучок, бо батьки часто прикладалися до оковитої ось і допомагала як могла. Бачачи всю цю ситуацію, я кожного разу привозила невеликі подаруночки дівчаткам.
Старший брат з дружиною швиденько прочухав цю ситуацію і вже замовляли подарунки до наступного приїзду: – У вас поки дітей немає, ви на двох зарплатах живете, грошей багато, від вас не убуде трохи на племінниць витратити, – говорила дружина старшого брата.
І не пояснити людині, що ми заробляємо небагато, нам аби самим прожити. Тому у наступний приїзд ми взяли з собою тільки пачку макаронів і тушку курки на обід, та пакет сушок і пачку недорогого чаю. Свекруха знітилася побачивши наш пакет, а сімейка брата, яка тут же намалювалася на порозі, м’яко кажучи, була неприємно здивована.
Діти наперебій почали питати, де їхні подарунки:
– Мамо, а де мої бантики, – запитала старша з дочок. – Ти ж сказала, що тітка Софія купить ті бантики, які ми бачили в магазині.
Дитина щиро не розуміла, чому немає обіцяного їй подарунка.
– Мамо, а мені теж велику пачку фломастерів та розмальовку не купили? – здогадалася середня.
Молодша ще практично не розмовляла, але в пакет з продуктами заглянула, і не побачивши нічого для себе запхикала і притулилася до мами. Ох, що тут почалося… Нас назвали невдячними і безсердечними.
Коли ця сімейка пішла геть, свекруха сіла за стіл і сказала: «Знаєте що, дорогі мої, так не робиться, діти не винні. Спочатку наобіцяли, потім ось так поступили».
Тільки ми-то нічого не обіцяли, це їхні батьки їм обіцяли. Та й подарунки справа добровільна. Залишок вечора пройшов в неприємній тиші, а вранці ми поїхали. Після цього випадку наші візити скоротилися до 1 разу на місяць-два. І то без ночівель.
Через якийсь час я дізнаюся, що чекаю дитину, вирішено було повідомити батькам особисто. Купивши продукти на невеликий святковий стіл, ми радісні поїхали до батьків. Образа поступово забулася, нам були раді. Не знаю, пов’язано це з покупками. Накривши стіл, ми приступили до застілля.
Микола встав і радісно повідомив новину, що ми чекаємо поповнення.
Свекруха якось знехотя зраділа, брат з дружиною, скривившись прошипів: «Вітаємо». Ми з Миколою переглянулися і зрозуміли, що цій новині не раді. Після вечері ми прибрали зі столу і пішли в свою кімнату, поділилися враженнями і заснули.
Вранці свекруха була більш налаштована на розмову, все розпитувала який термін, чи стала чи на облік, чи була на УЗД. До слова, у братів одні дівчатка і свекруха дуже хотіла хлопчика. Я сказала, що термін ще невеликий і нічого не видно.
– Ось, тільки спробуй ще одну дівчинку принести, он, народили уже, – каже мені свекруха.
Тут я вже не витримала:
– Знаєте що, дорога Анна Степанівна, це моя дитина, вона у мене перша, і мені все-одно хто буде, аби здоровеньким народилася.
– Вже і слова сказати не можна, – висловилася свекруха, – відразу треба огризатися.
Я знову поїхала з неприємним осадом. Більше я до неї не приїжджала, аж до народження донечки. Свекруха, напевно, зрозуміла, що була неправа, бо приїхала на виписку внучки з зовсім іншим настроєм і з купою подарунків. Навіть вибачення попросила.
Наші відносини налагодилися, але ненадовго. Коли моїй доньці було пів року, свекрухи не стало. Ось навіть не знаю хороша моя свекруха чи погана. Але, чесно, мені її не вистачає, були в нашому житті і світлі моменти, а бували і примхи у вигляді тих, що я описала. Може так оточення на неї діяло, може намовляли, а може і свої таргани в голові, але з усього цього я винесла кілька уроків.
Чим ближче родичі, тим далі вони повинні жити. І що на чужому горбу до раю не в’їдеш. Може моя історія навчить чогось таких же молоденьких і наївних дівчат, може когось застереже, а може просто буде нагадуванням, що в житті може бути все.
Фото ілюстративне – pinterest.
