З Антоном ми були знайомі ще з молодих років, зі школи. Але серйозні стосунки в нас почалися в інституті. Ми кохали одне одного щиро. Після закінчення навчання ми відразу одружилися і здавалося, що щасливішої сімейної пари не існує в цілому світі. Але насолоджуватися життям я перестала вже давно, я остаточно втратила в нього віру три роки тому, коли розлучилася з чоловіком. У нас все було добре, ми ділили проблеми і радість. Вміли допомагати один одному і справлялися з усім разом. І в якийсь момент я навіть задумалася про те, щоб завести другу дитину, але Антон сказав, що хоче розлучення.
Ми тоді поїхали до моїх батьків на вихідні, він прекрасно поспілкувався з ними, приїхав додому, допоміг сину зробити уроки, а потім сказав це все. Я сприйняла його слова, як жарт. Потім, коли зрозуміла, що він серйозно налаштований, почала сперечатися з ним і плакати. Сказала, що не дам бачитися з дитиною, але він все одно пішов, зовсім не зважав на мої слова. Спочатку просто з’їхав, а потім подав на розлучення. Вже й не пам’ятаю, як я пережила ті пів року.
Найгірше те, що ми з моїм чоловіком разом працювали, мені тоді відразу довелося піти з роботи, тому що бачити його там було для мене неприємно. Я стежила за ним таємно, в соціальних мережах, дізнавалася у знайомих як у нього справи і чи є хтось. Вона з’явилася. Минуло трохи більше року після нашого розлучення, я дізналася, що у Антона нова жінка, що він з нею разом живе. Мене це геть підкосило. Я почала жаліти себе ще більше. На роботу ходила автоматично, перестала зовсім за собою стежити. Незабаром син теж перестав умовляти мене нормально жити, замкнувся від мене і тепер ми просто мовчимо за їжею, а уроки він робить сам або їздить до свого дядька, якщо потрібна допомога.
Я знаю, що я живу неправильно, що потрібно взяти себе в руки і почати все з нуля, у чоловіка нове життя і я маю будувати своє і своєї дитини щастя. Перегорнути сторінку, подивитися на своє життя з боку. Але це вище моїх сил. Зараз мені 37 років, невже в такому віці можна починати все з початку? Та як? Коли мене ніщо не радує, крім днів, коли він приїжджає відвідати сина, адже я все ще продовжую його щиро кохати. І навіть в ці дні я засмучуюсь, бо бачу його повний жалю погляд. Він дивиться на мене, і я розумію, що він бачить. Втомлену жінку, яка виглядає старшою за свої роки. Жінку, яка не має жодних причин радіти життю. А взяти себе в руки і радіти життю я не можу, не можу одна з цим впоратися.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
