Нещодавно нас покликали на весілля, яке ми з чоловіком ніколи не забудемо. У мене є двоюрідна сестра. Наші мами – рідні. Тітка з сім’єю давно живе в сусідньому містечку, так що спілкувалися ми тільки на загальних сімейних святах. У них звичайна родина: тітка – медсестра, батько на заводі працює, ніби й непогано заробляє. На життя їм вистачало, продукти мали свої з городу. Двох дочок виростили, вивчили.
Нещодавно приїжджають до нас гості – сестра з нареченим, на весілля запрошувати. Ну, ми і раді за молодих, звичайно, приїдемо!
Гості обійшли наш будинок, захоплюючись, потім попросили чоловіка, щоб відвіз їх до інших родичів, бо вони не знайдуть їх в чужому місті. Чоловік посадив їх у наш джип, і вони поїхали. Чоловік повернувся під вечір, втомлений і явно не в захваті від того, що він весь день був безкоштовним водієм цим, по суті, незнайомим йому людям. Сам заправив машину – їм таке навіть в голову не прийшло. А ще – вони вирішили, що було б дуже добре, якби наш шикарний джип був їм за весільний лімузин. Чоловік виявився проти.
Наступний тиждень його і мене діставали по телефону, приїхали батьки нареченої, їм було дуже незручно, але вони прийшли просити. Тут вже моя мама сказала, що треба допомогти сестрі. Загалом, чоловік возив весілля, а я на своїй малолітражці – подружок нареченої. Нас ще «попросили» і самостійно прикрасити машини, бо у молодих грошей мало!
Я думала, що у родичів просто немає грошей і чисто по-людськи треба їм допомогти. Але коли ми приїхали на весілля, я була вражена розмахом – виїзна церемонія в старовинному замку, сукня на нареченій за п’ятнадцять тисяч гривень. Я подумала, що вона взяла напрокат, але виявилося, що її замовляли в дизайнерському ательє.
Виходить, на таку дорогу сукню грошей вистачило, а на оренду лімузина і стрічок – ні? Ресторан теж заміський, з павичами і водоспадами. Стіл ломився від різних страв. Молоді похвалилися, що у весільну подорож вони їдуть на якісь острови. Всі подружки з заздрістю це слухали, а у мене промайнула думка, чи не занадто все це для сім’ї з обмеженим достатком? Коли в кінці гулянки прийшов час розрахунку за банкет, у батьків і молодих грошей виявилося мало.
Вони в кутку відкрили всі конверти з подарунками, назбирали потрібну суму. Вміст деяких конвертів їх відверто неприємно здивував – дехто з гостей приніс суму меншу, ніж необхідно було заплатити за місце в ресторані. Загалом, по приїзду додому у них залишилося трохи грошей і кілька подарунків. А завтра в подорож їхати! А грошей з собою взяти ніде – вони розраховували на суму, зібрану з гостей!
В результаті вони знову попросили нас з чоловіком їм позичити. Ми не могли відмовити молодим в день їхнього весілля, то ж віддали їм ще 500 доларів. Вони нас запевняли, що по приїзду через місяць борг цілком повернуть.
Ми поїхали додому, а молоді відправилися у весільну подорож. Минув місяць, але повертати борг нам ніхто не збирався. Через три місяці дзвінок від сестри. Я подумала, що вони нарешті хочуть повернути борг. Виявилося, якраз навпаки! Сестра вибачилася за те, що не виконала обіцянки і просила ще позичити їй грошей, так як у них немає чим вносити черговий платіж за кредитом.
Виявилося, вони взяли в банку на весілля гроші в кредит. Зарплати молодого чоловіка ледве вистачає на щомісячний внесок, дружина без роботи. Жити нема на що зовсім – сидять на шиї у батьків. А ще вони іншим родичам винні – кому скільки, і деякі настирливо просять повернення боргів!
Почувши таке, ми з чоловіком були ошелешені. Як можна було залізти в такі борги через сукню, фотографії і розкішний ресторан. Я так розумію, що свої гроші ми отримаємо назад не скоро. Думаю, що на цьому наше спілкування з родичами і закінчиться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
